Любов іншого виміру

Карлик уклонився дамам, чемно почимчикував до дверей, безшумно привiдчинив iх i прослизнув у щiлину тiнню привида.

Маргарита поглянула йому услiд, гiрко усмiхнулася.

– Як там у Горького, «Рожденный ползать, летать не может»? … Як гадаеш, Олено, створять нашi бiороботи профспiлку?

– Нащо питаеш?… Хоча, Ропунцель мае людського бiльше, нiж деякi люди, члени профспiлок, – з сумом пiдсумувала Олена.

Впродовж снiданку Жозефiн не зводила з доньки очей, милуючись i потайки пишаючись нею. Олена виглядала казково.

Їi золотаве волосся було пiдiбране догори, оголена струнка шия вражала тендiтнiстю, а фiолетовi очi – загадковiстю.

– Твоя чарiвна голiвка, доню, схожа на квiтку фантастичноi краси, що несе у собi таемницю Всесвiту, – нарештi у захопленi зауважила Жозефiн.

– Як поетично, мамо! – Олена засмiялася, мелодiйне срiбло ii смiху вiдлунням вiдгукнулося вiд високоi стелi, сповнивши зал сенсом щастя вiд життя. – Будьте ласкавi, розкажiть менi про Нижчий рiвень Раю, пояснiть головне.

– На Нижчий рiвень Раю потрапляють душi порядних, вiруючих людей, але не всi з них затримуються тут надовго, – Жозефiн призадумалася, – душi людей можна порiвняти з зернами, а Нижчий Рай з ситом.

Занадто дрiбненькi зернятка висiваються через це сито на Землю, або на iншi планети, утворюючи проростки нового життя. Душi, що лишаються на Небi, удосконалюються до Янгольських i отримують новi тiла. Постiйне удосконалення це закон Янгольського буття. Наближаючись до Бога, Янгол набувае нових знань, досвiду, приймае Божу Благодать i Любов, одним словом, збiльшуеться! А згодом духовно-розумовий прогрес Янгола виштовхуе його на Другий, а потiм i на Третiй рiвень Раю.

– А чи бувають випадки деградацii серед Янголiв?

– Майже нi, принаймнi, за все свое янгольське життя я нi разу не була свiдком такоi ганьби, доню.

Олена роздумливо поглянула на Жозефiн.

– Не розумiю, чому я одна з обраних? Не Ви, матiнко, не Маргарита? Адже моя дрiбненька душечка з легкiстю прослизнула через дiрку «сита»!

Жозефiн лагiдно посмiхнулася, нiжно торкнулася долонею Оленчиноi щоки.

– Мила моя дитино, модель «сито-зерна» тебе не стосуеться. Перш, нiж потрапити на Землю, твоя душа майже двiстi рокiв зберiгалася на Небi. Така була Воля Господа Нашого, на тобi призначення, i, можливо, воно не тiльки у твоiй участi в мiсii.

Олену приголомшили слова матiнки.

– А… цi двiстi рокiв я спiлкувалася з Вами?

– Нi, твоя душа вiдпочивала у просторi фантастичних мрiй i казкових снiв.