Любов іншого виміру

Виголосивши коротку промову до хижакiв-улюбленцiв, Сатана присмоктався до пляшки. Похитуючись, закоркував ii i зупинив зчудований погляд скляних очей на Кларi i Цеткiн. Обидвi гордi орлицi, маючи единий жiночий погляд на п’янi вибрики Сатани, покосилися на нього однаково: бридливо, стримуючи гнiв. У вiдповiдь вiн скорчив iм невимовно пихату, дурну пику i забрався на спину Ленiна, що не мав нiчого спiльного зi справжнiм вождем пролетарiату, окрiм прiзвиська i його людських, «людяних» очей.

Володимир Ульянов займав окреме, власне пекло – Кремлiвський Мавзолей.

Його душа загартованого матерiалiста-марксиста була прикута до тiла мiцними, невидимими для екскурсантiв, ланцюгами. Кожного дня душа Ленiна спостерiгала за натовпами цiкавих, що витрiщалися на його нещасне тiло-мумiю, як на експонат кунсткамери i неймовiрно страждала.

Страждала у тi славнозвiснi часи, коли тiло всесвiтнього вождя пролетарiату показували за грошi, страждала у скрутнi часи смути, коли однi пропонували вiддати тiло землi, iншi – лишити на подальший розгляд.

– «Невже це шана?» – вкотре у вiдчаi питала себе душа Ленiна, i вiчний вогонь людського прокляття охоплював ii.

Згадавши про тортури Ленiна, Сатана криво усмiхнувся, хильнув вiскi. З Кривавого моря, пронизуючи до мозку кiсток, дмухнув колюче-холодний вiтер.

– Вихри враждебные веют над нами, но победа коммунизма во всем мире неизбежна, товарищи! Вперед, верные сыны революции! – прокартавив Сатана, бездоганно зiмiтувавши голос Ленiна.

Вiн дуркував з вiдчаю, намагаючись хоч якось вiдволiктись вiд болючих роздумiв про Олену.

– Неси мене, Ленiну! Ковток свiжого повiтря нам не завадить! – прохрипiв Сатана до свого улюбленця.

Розкiшний хижак Ленiн змахнув могутнiми крилами i злетiв, несучи на собi Володаря Пекла. Вiн взяв курс у вiдкрите море Людськоi Кровi. Маркс, Роза, Бург, Люксем, Карл, Енгельс, Клара, Цеткiн i Фрiдрiх приедналися до Ленiна з Сатаною на спинi.

Ворожий крилатий гурт утворив у пекельному небi чiткий трикутник тортур з Дияволом у вершинi: полосуючи псевдоклiтинну плоть мученикiв «жорстокими батогами», жахливе скиглення птахо-монстрiв рiзало чутливi вуха iх душ «гострими ножами».

А Сатана несамовито реготав.

– На що ти мене перетворила, дiвчинко моя? – нарештi крiзь Диявольський регiт запитав, ковтнув вiскi, втомлено вдивився у Криваву безмежнiсть обрiю, – Ленiну, любий, лети вище! Щось мене нудить вiд свiжостi моря…

Пташиний гурт пiднявся вище.