Любов іншого виміру

Свiтле Янгольство не втручаеться у справи Землi, не претендуе на твоi володiння… поки що…

– Це втiшае, – i Сатана скривив вуста у глузливiй усмiшцi, – моя дiвчинка належить до елiти людства, я правильно зрозумiв, Ісусе?

Син Божий вiдкусив вiд великого червоного яблука, пильно поглянув Сатанi в очi.

– Правильно. В ii пiдсвiдомостi Я змiг виявити iнформацiю лише про сiм останнiх iснувань, бiльшiсть перевтiлень закодована, код дуже складний, розумiеш?

– Розумiю, це означае…

– Це означае, що мрiяти про неi ти можеш, та мiж вами глибока прiрва! Вона належить свiту Свiтла, а ти – Мороку! А ти дозволив собi кричати про грiшну любов до неi на все Небо! Пiсля пригоди з Ричардом iй лише бракувало твого нахабного освiдчення, Сатано! Перелякав ii! – суворо виказав Сатанi Ісус.

– Проте Ти втiшив! – роздратовано кинув Люцифер.

– Так, втiшив i подарував iй Хрест.

Запанувала напружена тиша.

– До речi, коли я, безсоромний придурок, волав про кохання до неi, було дуже смiшно?

– Та нi, не дуже.

– Так, чим вище iстота, тим краще у неi з гумором, – зажурившись, зiтхнув Сатана i запихкав сигарою, – ось, Ти, Ісусе, розтлумачив менi, як недорозвиненому, що я зi свiту Мороку, а вона – Свiтла. Та що вдiеш? Зрозумiй, я закохався! Це щось страшне, Ісусе! С тих пiр, як побачив ii, вiдчуваю гостре лезо ножа у серцi… Булгаков розумiвся на коханнi: «Любовь выскочила перед нами, как из-под земли выскакивает убийца в переулке, и поразила нас сразу обоих!».

Сатана перехилив келих i заплющив очi.

– А що Ти думаеш про неi, Ісусе?

Син Божий, розглядаючи яблуко у своiй руцi, поринув у далекi спогади. Здавалося, Вiн не почув запитання.

– Я думаю, Люцифере, що зустрiчав ii у своему земному життi, – сумно промовив Ісус.

– Ти певен? – прошелестiв вустами Сатана.

– Так.

Сатана раптом занервував, налив Спасителю i собi вина i, нiби щось прораховуючи, примружив очi.

– Твiй хiд, – нагадав Ісус.

– А! – махнув рукою Сатана, вiн втратив iнтерес до партii.

– У чому рiч, Люцифере? Так ми будемо грати до Страшного Суду! – обурився Ісус.

– Ти знаеш, у чому рiч! Чому вона така шляхетна i гарна? А який особливий вiдтiнок мае ii душа, помiтив? – натхненно прошепотiв Сатана.