Місячний Танець (Пов'Язані Кров'Ю. Книга І)

Це був складний ланцюжок, сплетений iз безлiчi дрiбних заклинань. Щоб зняти це прокляття i звiльнити його, потрiбна була кров людини, яка б любила його усiм своiм серцем. Адже тiльки чари любовi мають настiльки могутню силу, що здатнi зруйнувати накладене заклинання, i тiльки глибоко любляча жертву спорiднена душа може розiрвати узи цього прокляття.

Заклинання завжди працювало проти бездушних вампiрiв, так як лише той, у кого е душа, може покликати на допомогу спорiднену душу. Кейн багато разiв користувався ним, щоб позбавити свiт вiд демонiв-вбивць, братiв i сестер, якi не знають нiчого, крiм бажання кровi.

Кейн гiрко посмiхнувся, подумавши, що вiн приречений, тому що у нього немае спорiдненоi душi. Ця думка нiколи його не покидала. У всякому разi, вiн ще не зустрiчав настiльки загадкову жiнку. Та й якщо 6и вона у нього була, то яка ймовiрнiсть, що вона наткнеться на його могилу, та ще при цьому стiкаючи кров'ю? Малачi тодi збожеволiв вiд горя. Вiн так сильно любив свою дружину, що хотiв, щоб i Кейн пiзнав глибину такоi любовi i почав по нiй тужити.

І вiн сумував. Скiльки слiз вiн пролив, благаючи будь-якого бога, який тiльки мiг його почути, привести до нього його спорiднену душу, щоб вiн змiг звiльнитися. Якби вiн дiйсно вбив дружину свого друга, то таке покарання було б справедливим. Але вiн не був винен у цьому злочинi.

Одного разу вночi, коли надiя вже давно покинула його, вiн почув Малачi. Його вiддалений рев, разом з лютим криком якогось iншого звiра, пробився крiзь шалений внутрiшнiй монолог Кейна.

А потiм вiн, вражений, почув прямо над собою голос маленькоi дiвчинки - вона благала iх не чiпати ii цуценя. Їi жалiбний i переляканий голос зламав щось всерединi Кейна, змусивши його рватися на свободу, щоб захистити ii вiд цих нiчних звiрiв.

«Малачi не зачепить твого цуценя, дiвчинка,» - подумки прошепотiв Кейн.

І це була правда. Малачi нiкому не заподiював шкоди, якщо тiльки з ним не повелися дуже несправедливо... вiн нiколи 6 не образив дитину.

Знаючи, що його друг десь поруч, десь над ним, Кейн вiдчув, як маленька iскорка знову запалила в ньому вогонь життя. Вiн сказився, коли дiвчинка закричала знову, а потiм почув, як щось важко впало на землю. Кров... Вiн вiдчув, як крiзь землю до нього просочуеться свiжо пролита кров.

Нiчого кращого вiн не мiг i бажати. Їi запах проник в його свiдомiсть i ледь не довiв до цiлковитого безумства - адже вiн чудово усвiдомлював, що не в змозi до неi дотягнутися.