Орлі, син Орлика

– Бо наскiльки менi вiдомо, остаточно довести факт прусського масонства графа Бестужева-Рюмiна так i не вдалося.

– Це ти вiд своiх побратимiв довiдався, вiд «вiльних каменярiв»?

– Та облиште ви!.. Пфс-с-с-с!.. – Ле-Клерк презирливо випустив повiтря крiзь зцiпленi зуби.

– Тодi звiдки?..

– Вiд ясновельможного пана Розумовського, ясна рiч! Ви ж знаете, що я був його особистим лiкарем, протягом п'яти останнiх рокiв прожив у його маетку, розташованому в малоросiйському селищi Батуринi. А вже потiм саме вiн порекомендував Їi Імператорськiй Величностi.

– Тобто це вiд пана Кирила Розумовського…

– Природно, що вiд нього.

– А може, ти все ж таки прусський масон? Еге ж, дохтуре?..

– Я все-таки француз, прошу не забувати! – з достоiнством вiдповiв лiкар.

– Це нiчого не означае. Францiя та Пруссiя занадто довго були симпатиками, тому цiлком можливо…

– Але зараз Францiя воюе проти Пруссii разом з Росiею! І невже ви думаете, що провiвши поруч з його свiтлiстю Кирилом Розумовським цiлих п'ять рокiв…

– Гаразд.

Ле-Клерк вирiшив, що допит нарештi завершено, проте слiдчий нахилився убiк, покопався там i кинув на стiл декiлька папiрцiв, що у мерехтливому сяяннi одинокоi свiчки здавалися жовтувато-бляклими.

– Це ми вiдiбрали у тебе, коли затримали. Твоi то папiрцi, жабоiде?..

– Так, моi.

– Ти не заперечуеш?

– Звiсно, що нi.

– А тепер зiзнавайся чесно: що це таке?

– Як то – що?! – щиро здивувався лiкар. – То е рецепти лiкiв Їi Імператорськоi Величностi.

– Точно?

– Звiсно!

– А що це за мова така дивна?

– Латина.

У глибинi очей слiдчого щось мигнуло, проте вiдповiв вiн доволi впевнено:

– Так, знаю.

– Не знаете ви латини, не брешiть, – скривив губи Ле-Клерк.

– Знаю, знаю. Це легко. От вивчив же я твою жаб'ячу мову, зумiв…

– До речi, акцент у вас просто жахливий! Проте вивчити усну мову – це одне, а вивчитися до того ж писати – зовсiм iнше.

– Нiчого, нiчого, не я, то iншi знають твое тарабарське письмо…

– І що, iншi хiба не пiдтвердили, що то е рецепти лiкiв, писанi звичайною латиною?.

– А навiщо ти, жабоiде, пишеш цi так званi рецепти чужинською мовою? Чом це тобi забракло нормальних росiйських слiв?

– Так мiж вченими людьми заведено, спитайте кого завгодно.

– Пiдозрiло воно якось. Дуже пiдозрiло.

– Нiчого подiбного. Латиною пишуться усi лiкарськi рецепти…

– Ото я й кажу: все це – ваш пруссько-масонський тайнопис.

– А я кажу, що ви дуже ризикуете.