Орлі, син Орлика

Спiльнi iнтереси, спiльнi почуття… Еге ж?

– Моi особистi почуття нiкого iншого не стосуються, окрiм мене самого, – з достоiнством вiдповiв Ле-Клерк.

– А от i помиляешся, дохтуре. Коли йдеться про Їi Імператорську Величнiсть – стосуються.

– Наскiльки я зрозумiв, ви запитували, чи належу я до якоiсь ложi прусських масонiв?

– А що, ти нарештi зiзнаешся?.. – пожвавiшав слiдчий.

– У такому разi врахуйте: я – француз, панi Зоненфельд – австрiйка. Францiя, Австрiя i Росiя разом воюють проти Пруссii. То ви навiть пiсля цього хочете сказати, що я – прусський масон?!

Слiдчий промовчав.

– Тим паче, панi Зоненфельд – жiнка. Наскiльки я знаю, серед масонiв жiнок немае.

– Звiдки тобi це вiдомо? – слiдчий так i прикипiв очима до Ле-Клерка.

– Бо масонiв називають «вiльними каменярами», тодi як про «каменярок» я нiколи й нiчого не чув. А ви чули бодай щось?..

У такому ж дусi суперечка тривала ще з пiвгодини. Нарештi слiдчий не витримав i вiдпустив Ле-Клерка. Справдi, а як iще вiн мiг вчинити – не залишати ж Їi Імператорську Величнiсть без лiкiв вiд жахливоi мiгренi!.

. Вона ж дiйсно могла розсердитися на занадто старанного слiдчого. От якби вiн витягнув з лiкаря зiзнання!.. А так – затримувати француза надалi у пiдвалi не було жодного сенсу.

Забравши рецепти, доволi прохолодно розпрощавшися зi слiдчим i наостанок нагадавши, що лiкування ревматизму – штука нескладна, Ле-Клерк нарештi полишив сирий пiдвал. Бiля виходу на нього чекала карета на полоззях. Навiть не озирнувшись назад (i без того зрозумiло, що нишпорка стрибне на задок, тiльки-но вони вiд'iдуть), наказав кучеру гнати коней до аптеки панi Зоненфельд без найменшоi затримки.

Як i у минулi два рази, удовиця-аптекарка була лагiдною й чемною. Ле-Клерк передав iй усi три рецепти, попросив не баритися. Натякнув, що може поклопотатися перед ii Імператорською Величнiстю, аби панi Зоненфельд отримала монополiю на постачання лiкiв до iмператорського двору. Господиня так i розквiтла, мило посмiхнулася. Вона справдi ще нiчогенька, подумав Ле-Клерк.

Може, над словами слiдчого варто замислитися? Бо не знав, не знав – як раптом угадав!..

Так, служба в Їi Імператорськоi Величностi – справа почесна. Виконання обов'язку перед господарем – тим паче. Проте життя – це життя, рано чи пiзно воно бере свое…

На тому i полишив гостинний заклад панi Зоненфельд, супроводжуваний лагiдним поглядом господинi. На вулицi непомiтно озирнувся на всi боки й побачив, що нишпорка ховаеться за рогом.