Орлі, син Орлика

[2 - 1 серпня 1759 року пiд Кунерсдорфом прусська армiя (близько половини вiд загальноi чисельностi вiйська короля Фрiдрiха Великого) була вщент розгромлена росiянами та австрiйцями, сам Фрiдрiх ледве уникнув полону (див. Хронологiчну таблицю).]

– Дякую, генерале!

– Прошу пана…

– Отже, влiтку росiяни та австрiйцi планують наступ у напрямi Кунерсдорфа?

– Саме так.

– Але в той же час ваш агент повiдомляе, що його свiтлiсть месье Салтиков не мае намiру ризикувати росiйською армiею заради успiхiв австрiйцiв?

– Так, маршале.

– Ну гаразд, нехай гризуться… Нам же зi свого боку варто активiзувати бойовi дii. Наприклад, у другiй половинi лiта.

– Саме так.

Маршал пройшовся туди-сюди кiмнатою, зупинився посерединi, брязнувши шпорами, крутнувся на пiдборах.

– Прекрасна робота, графе! Як вашому агенту таке вдалося? – Де Брольi не мiг приховати вiдвертого здивування.

– Вiд самого початку я дотримувався думки, що Ле-Клерк дуже здiбний, навiть талановитий розвiдник. Чи дарма особисто порекомендував його вам, як вважаете?.

– Ну-у-у, що ви, що ви, графе!.. Звiсно ж, недарма!

Маршал знову пройшовся кiмнатою i раптом спитав:

– Яким чином Ле-Клерк надсилае вам повiдомлення?

Польний маршал нiчого не вiдповiв, тiльки мовчки вклонився.

– Послухайте, де Лазiскi, я хочу знати лише, наскiльки надiйними е люди, якi допомагають нашому лiкаревi?

Генерал знову мовчки вклонився. Маршал сумовито зiтхнув:

– Знову цi вашi таемницi!..

– Ви ж, напевно, знаете, як менi вдалося зберегти донинi настiльки розгалужену агентурну мережу, що чiтко працюе скрiзь i всюди, у ворогiв i у друзiв, вiд Санкт-Петербурга до Османськоi iмперii?

Де Брольi поморщився, оскiльки здогадувався, якою буде вiдповiдь.

– Вiрно, маршале, цiлком вiрно: моя агентурна мережа – то е моя особиста справа. Я нiколи й нiкому не передовiряю iнформацiю про своiх агентiв, тож до них i пiдiбратися неможливо.

– Але нiхто з нас не вiчний, генерале…

– Запевняю, що у разi моеi загибелi Кароль передасть особисто вам усi вiдомостi про моiх агентiв.

– Тiльки у разi вашоi загибелi?

– Тiльки тодi, маршале. І тiльки вам особисто.

– Але ж…

– Не будемо торкатися такого делiкатного предмета, як життя месье Нiколя-Габрiеля Ле-Клерка та iнших розвiдникiв: припустимо на мить, що вам байдуже, живi вони чи померли, катують наших людей зараз, щоб витягнути з них будь-якi вiдомостi, чи нi.

– Але ж!..

– Я кажу лише – припустимо.