Орлі, син Орлика

Пiсля вiзиту до Киева вона навiть пообiцяла не карати на смерть жодного малороса…

– Козака…

– Яка, зрештою, рiзниця?!

– Для вас, маршале, i справдi жодноi рiзницi, тодi як для мене…

– Отож, генерале: для вас!.. Ви повсякчас ставите свою думку вище вiд думок iнших – у тому i е ваш недолiк, що гальмуе вашу ж кар'еру.

– Я роблю так, лише коли йдеться про рiдну мою Украйну. Адже iснування краiни важливiше, нiж благополуччя окремо взятоi людини.

– Гаразд, повернiмося до вашоi землi… Отже, iмператриця Єлизавета привселюдно присягнулася не страчувати жодного малороса i свято дотримуеться цього принципу.

– А що буде потiм?

– Тобто?..

– Що станеться пiсля смертi Єлизавети Петрiвни? Ця iмператриця не вiчна, як i будь-хто з людей…

Де Брольi лише плечима знизав.

– От i я не знаю. А тому не постидаюся нагадати про борги передi мною, перед усiм козацтвом i перед усiею Украйною навiть нашому величному королю, якщо випаде така нагода!

Польний маршал посмiхнувся i додав:

– Мiж iншим, нагадати про старi борги нiколи не пiзно.

Адже взяте у борг все одно лишаеться твоiм, тiльки розпоряджаються ним iншi. До того ж, вiдсутнiсть вчасних виплат по боргових зобов'язаннях iнодi може зламати людинi все життя… Не кажучи вже про цiлу краiну…

– Мушу зазначити, генерале, що ваша смiливiсть межуе з неповагою, – замислено мовив маршал. – Втiм, запевняю: тiльки-но ви зберетеся сказати те, що сказали щойно менi, в обличчя нашому монарху… У вас нiчого не вийде! Бо не погоджуватися з вiнценосною персоною iншим людям, хай яким видатним, нiяк не можна…

Польний маршал знову посмiхнувся:

– Можете не сумнiватися, маршале, я не злякаюся i не постидаюся.

Адже одному европейському монарховi я колись уже нагадував про його борги перед козацтвом…

12 грудня 1717 року вiд Р.Х.,

Швецiя, Стокгольм

– Ну то як тобi видовище?

– Прошу?..

– Як тобi наша столиця? Подобаеться?

Григорiй замислено дивився на спiвбесiдника, який аж сяяв вiд щирого захоплення. По всьому було видно, що Густав дуже любить свое мiсто й пишаеться ним.

Проте, на превеликий жаль, вiн не бачив казковоi краси Батурина – гетьманськоi столицi у перiод ii розквiту…

Втiм, Батурин давно вже спалено князем Меншиковим, тодi як Стокгольм – ось вiн, просто за вiкном карети! До того ж, Григорiй бачив Батурин очима дитини, а у дитинствi все видаеться казково-прекрасним. Як вiн ще декiлька рокiв тому пишався своею дитячою шабелькою, вважав ii справжньою зброею!..