Орлі, син Орлика

Хоча у певному сенсi так воно й було… Тiльки «перемогти» вiн мав не палац, а Його Королiвську Величнiсть Карла Дванадцятого. Бо насправдi вiд сьогоднiшнього вiзиту залежала подальша доля не лише самого Григорiя, але всiеi родини гетьмана Орлика. Доки батько опiкуеться шляхетною справою визволення украiнських земель вiд московських поневолювачiв, хтось же мусить пiклуватися про його дружину та решту дiтей!..

Хтось – це саме вiн.

Григорiй Орлик, найстарший син подружжя Орликiв.

Тож, поправивши одяг, хлопець попрямував до найближчого гвардiйця з тих, якi охороняли палацовi входи, i, простягнувши невеличкого папiрця з особистими пiдписом i печаткою Мiллерна-старшого, мовив:

– Його Величнiсть призначив менi на сьогоднi аудiенцiю.

Будь ласка, проведiть мене до його високоповажностi канцлера, як сказано у цiй записцi.

Мiллерн-старший зустрiв Григорiя у невеличкiй, добре освiтленiй внутрiшнiй кiмнатi, прискiпливо оглянув з нiг до голови, пробурмотiв:

– Вигляд скромний, але пристойний… Як i писав Густав, ви справляете добре враження, юначе.

Потiм витримав невеличку паузу й обережно додав:

– Принаймнi на перший погляд. Ну, гаразд, давайте пiдготуемося до аудiенцii…

Коли хлопець скинув верхнiй одяг, канцлер знов прискiпливо оглянув його, попросив повернутися на всi боки. Ще б пак: адже зараз цьому первiстку iз шляхетноi, проте остаточно зубожiлоi родини належало з'явитися перед очима Його Величностi – отже, все у його зовнiшностi мае бути гаразд!

Григорiй передбачав, що приблизно так i станеться.

Вiн справдi заготував… дещо не зовсiм оковирне, проте, ясна рiч, не поспiшав викладати його негайно: адже призначався «сюрприз» для королiвських очей, а не канцлерових. Уже коли вони йшли безпосередньо на аудiенцiю, юнак непомiтно витягнув шпильку з манжети на лiвому рукавi сорочки, швиденько заколов ii пiд комiр камзола, а манжету непомiтно затиснув мiзинцем i безiменним пальцем лiвоi руки. Тiльки-но встиг зробити це, як канцлер озирнувся на нього i тихо мовив:

– Прийшли.

Одразу служник, який прямував попереду, розчахнув важкi рiзьбленi дверi. Звiдти пролунало:

– Його високоповажнiсть канцлер Мiллерн та добродiй Орлик.

Отак-от, дуже просто й невибагливо: «Добродiй Орлик»! Немовби вiн зовсiм не був юним гетьманичем, нащадком правителя украiнських земель… хоч би й у вигнаннi.

З iншого боку, можливо, служниковi просто важко вимовити чужинський титул – «гетьманич»?! У будь-якому разi, вимагати бiльшого зараз не час.