Орлі, син Орлика

Коли у невимушенiй бесiдi спливло хвилин двадцять, Григорiй вирiшив, що пора пускати в хiд неоковирний «сюрприз». 3 розповiдi про родину вiн непомiтно перейшов до загальноi оцiнки полiтичних розкладiв у Європi та подальших перспектив ведення Пiвнiчноi вiйни, а вiд цього – до тонкощiв вивчення в унiверситетi вiйськовоi справи, тож, емоцiйно змахнувши руками, вiдпустив два добряче зомлiлi пальцi лiвоi руки. Розiрвана манжета, яку нiщо вже не утримувало, розгорнулася на кшталт бiлого капiтулянтського прапора.

На обличчi канцлера Мiллерна з'явився такий вираз, немовби вiн розжував жменю гiркого перцю.

– О-о-о, юначе! А це що таке? – Король миттю пожвавiшав i вказав на розiрвану манжету.

– Де? – Григорiй прослiдкував за поглядом Його Величностi, а коли «побачив» пошкоджений одяг, спробував зобразити на обличчi сумiш прикрого здивування i засмучення. Схоже, це йому цiлковито вдалося, оскiльки Карл невдоволено процiдив крiзь зуби, зi шляхетноi латини миттю перейшовши назад на шведську:

– Отак от ви, юначе, приготувалися до настiльки важливого вiзиту?!

Кинувши короткий погляд на Мiллерна (здавалося, канцлер готовий був непристойно лаятися), Григорiй напружив м'язи нижньоi щелепи (вiд чого вона дрiбно-дрiбно затремтiла), притримав подих i немовби через силу пробелькотав:

– Вибачте, Ваша Величносте, я ж ненавмисно… Себто вона ненавмисно…

– Хто – вона?!

– Манжета…

Рiзкими гарячкуватими рухами юнак почав заправляти розiрвану манжету в рукав камзола.

– До чого тут вона?! – обурився Карл. – Ваша сорочка – то всього лише ваша рiч, за стан якоi вiдповiдае ii господар!

– Вибачте, Ваша Величносте!..

– Ох, юначе, юначе! Тiльки-но ви менi почали подобатися, як раптом…

Карл роздратовано ляпнув долонею по колiну й запитав:

– Ну, пояснiть, будь ласка, у вас що, нема бiльш пристойноi сорочки, нiж оце лахмiття, що розсипаеться буквально на очах вашого короля?!

– Ваша Величнiсть можуть не повiрити… проте це моя найлiпша, найновiша сорочка, клянуся честю! – запально скрикнув Григорiй.

То була чистiсiнька правда. За винятком лише однiеi деталi: звiсно, юнак не мiг сказати, що вранцi власноруч розiрвав лiву манжету, а потiм акуратно сколов ii шпилькою, аби пошкодження не виявилося завчасно – лише у потрiбний момент аудiенцii.

– Справдi?! Хм-м-м-м!..