Орлі, син Орлика

Король повiльно сiв на трон, вiдкинувся на спинку, витер рясний пiт з чола i мовив:

– Гаразд, юначе, тепер я повною мiрою уявляю невтiшне становище козацькоi громади, вашоi шляхетноi родини й особисто ваше. Дякую вам, Мiллерне, – вiн скоса позирнув на канцлера, перевiряючи його реакцiю, – дякую за те, що знайшли за можливе представити менi юного гетьманича Орлика. Зiзнаюся, сьогоднi я нiбито вперше познайомився з ним, хоча насправдi ми знайомi вже давненько… Що ж до вас, юначе…

Карл на секунду замислився, потiм урочисто прорiк:

– Обiцяю, що найближчим часом вам пiдшукають вiдповiдне прибуткове мiсце на державнiй службi – таке мое королiвське слово!

– Але ж, Ваша Величносте, як бути з моiм навчанням у Лундському унiверситетi?! – здивувався Григорiй.

– Не хвилюйтеся, юначе, вам пiдшукають мiсце таким чином, щоб ви могли одночасно продовжити унiверситетськi студii.

– Дякую, Ваша Величносте!.

Григорiй звiвся зi стiльця, але вклонитися на знак подяки так i не встиг, оскiльки король зупинив його владним жестом та продовжив:

– Стривайте, це ще не все… Враховуючи особливе становище шляхетноi родини вiрного мого спiльника i хороброго приятеля гетьмана Фiлiппа Орлика, я вирiшив призначити його сiм'i спецiальний пенсiон вiдповiдно до статусу. Прошу вас, канцлере, особисто прослiдкувати за виконанням. Особисто прослiдкуйте, зрозумiло?.. Адже це – мiй королiвський дарунок однодумцям i вiрним слугам шведськоi корони.

Потiм здiйняв вказiвного пальця правоi руки вгору й закiнчив:

– Запам'ятайте моi слова, юначе: колись-то ви станете видатним дипломатом… при ваших знаннях латини i деяких iнших талантах! Це кажу вам я – Карл Дванадцятий, Божою милiстю король славетноi Швецii… От тепер сказано все, що треба. Тепер можете дякувати, дозволяю.

Григорiй не поскупився на поклони i комплiменти. Король завмер на тронi у величнiй позi античного бога, канцлер спостерiгав за обома з неприхованим здивуванням – бо так i не зрозумiв, що ж сталося просто у нього на очах.

Далi Мiллерн провiв юнака назад до внутрiшньоi кiмнатки, пiдтвердив, що тепер не тiльки юний Густав, але й сам шведський канцлер вiд свого iменi запрошуе юного гетьманича Орлика на святкування Рiздва. Додав на прощання:

– Не знаю, яким саме чином ви причарували Його Величнiсть.