Орлі, син Орлика

– Тебе помiтив наш кухар i здiйняв гвалт – чи не так?

– Так.

– А чому саме, розумiеш?

– Не розумiю, гер генерал.

– Точно?

– Точно.

– Кухар подумав, що ти хочеш отруiти нашу iжу, аби таким чином знищити верхiвку французького штабу.

– Гер генерал, я хотiв лише дiзнатися!..

– Чи не подають нам на обiд жаб?

– Так, гер генерал!..

– Йоганне Вольфгангу, зараз iде вiйна, а це нiяка не гра.

– Але ж, гер генерал!..

– Йоганне Вольфгангу, ти хоч би розумiеш, якiй небезпецi пiддав не тiльки себе, але й свою родину?

– Вiн не хотiв!.

– Фрау Катарина Елiзабет, я попросив би вас не втручатися, якщо можливо. Ваш син достатньо дорослий, щоб самостiйно вiдповiдати за своi вчинки.

Коли ж наполохана матiр вiдступила, повторив:

– Ти розумiеш, що пiддав небезпецi також свою родину? А можливо, i все мiсто?

– Нi, гер генерал.

– Замах на життя керiвникiв французького штабу одного з синiв радника юстицii Гете кидае тiнь на всю родину Гете. Чи ти маеш щось заперечити?

Хлопець лише похнюпився i втупив погляд у пiдлогу. Де Лазiскi натиснув знизу кулаком на його пiдборiддя, примушуючи поглянути собi в очi, й додав:

– До того ж, твоя мати Катарина Елiзабет Гете, уроджена Текстор, е дочкою бургомiстра Франкфурта – а це вже пляма на все ваше мiсто.

– Але ж я не робив замаху!.. – Хлопець дивився на графа тепер уже якось ображено.

– Вiн ще дитина, гер генерал, вiн не мислив нiчого дурного!.. – пiдтвердила перелякана мати. Граф знов суворо подивився на неi, обвiв прискiпливим поглядом iнших, якi вже нареготалися досхочу, а тепер уважно прислухалися до iхньоi бесiди, не вбачаючи пiдстав для подiбноi пiдозрiливостi. Особливо виразними були очi де Брольi. «Нумо, графе, облиште цю комедiю! Хiба ж не зрозумiло, що хлопець не бажав злого, а просто вдовольняв цiкавiсть?» – здавалося, запитував маршал.

Нарештi де Лазiскi мовив:

– Я вiрю, що юний Йоганн Вольфганг не мислив нiчого дурного. Охоче вiрю. Але врахуйте, що приблизно у його вiцi я спочатку став заручником-гарантом вiйськового союзу мого батька з турками, а згодом iз шаблею в руках обороняв матiр, братiв i сестер вiд солдатiв ворога. Зрозумiйте вiрно: я був дитиною, тим не менш, вiйна мене не обiйшла.

– У такому юному вiцi?! – здивувалася жiнка.

– У такому юному вiцi, фрау Катарина Елiзабет.