Орлі, син Орлика

Орлi, син Орлика

Тимур Литовченко

Історiя Украiни в романах

Ім’я гетьмана Пилипа Орлика загальновiдоме: сподвижник Івана Мазепи, спадкоемець його слави, автор «Пактiв й конституцiй законiв та вольностей Вiйська Запорозького»… Набагато менше сучаснi украiнцi знають про його сина Григорiя Орлика, який був вiдомим полiтичним i вiйськовим дiячем доби французького короля Людовiка XV, видатним дипломатом й органiзатором розгалуженоi розвiдувальноi мережi, а також щирим адептом iдеi вiдновлення козацькоi держави на украiнських теренах.

Життя Григора Орлi (саме пiд таким iменем гетьманич увiйшов до свiтовоi iсторii) було сповнене небезпечних пригод, з яких вiн завжди виходив з честю. «Орлi, син Орлика», роман з iсторичного «козацького» циклу киiвського письменника Тимура Литовченка, став лауреатом Всеукраiнського конкурсу романiв, кiносценарiiв, п’ес i пiсенноi лiрики про кохання «Коронацiя слова».

Тимур Литовченко

Орлi, син Орлика

Рiднiй Украiнi,

ii синам i пасинкам

ПРИСВЯЧУЮ

Лауреат (II премiя) конкурсу романiв, кiносценарiiв, п'ес та пiсенноi лiрики про кохання «КОРОНАЦІЯ СЛОВА – 2010».

Урочиста вiдзнака «Кращiй iсторико-патрiотичнiй твiр» вiд Киiвського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка.

Передмова

8 березня 2007 р. вiд Р.Х.,

Украiна, Киiв

Перипетii останнього часу переконливо довели, що як Радянський Союз був державою з непередбачуваним минулим, так i сучасна Украiна досi, пiсля п'ятнадцяти рокiв Незалежностi, не визначилася iз своею минувшиною.

Шкiльнi й унiверситетськi пiдручники iсторii переписанi – але тiльки-но це вiдбулося, як почали лунати голоси невдоволення.

Однi невдоволенi зануренням учорашнiх кумирiв у багнюку та надто швидким зведенням на iхне мiсце колишнiх «ворогiв нацii», здавалось би, давно вже пiдданих анафемi.

Іншi невдоволенi тим, що iсторична правда вiдновлена лише частково (добре, якщо наполовину, а не менше!).

Третiх вiдлякуе радикалiзм новiтньоi iсторичноi школи i надмiрна iдеологiзацiя науки.

Четвертих не влаштовуе «прилизування» й «пiдфарбовування», перетворення реальних iсторичних персонажiв на подобу освячених iкон – бо закони «iконотворчостi» надто швидко розповсюджуються на сучаснiсть.

П'ятих…

Шостих…

Сьомих…

Найгiрше, що в результатi подiбних баталiй пересiчнi украiнцi не сприймають власну iсторiю як живу й повчальну для себе.