Листи

– Сашо, ти здурiв? Обережно! Куди ти стiльки набрав? Важко було по-одному знести?! – викрикала вона, швидко забираючи у мене першу коробку.

– Так, важко! – не витримав я.

І це була фатальна помилка. У правiй руцi залишилася друга коробка, а лiва уже порожня. Через це тримати рiвновагу було вкрай важко. Я спустився ще на сходинку, потiм ще на одну i – трiсь! Вiдволiкшись на свою крикливу адмiнiстраторку, я надто перегнувся назад i, втративши рiвновагу, шубовснувся з драбини. Просто на дерев’яну пiдлогу. Наче мiшок iз картоплею, iй-богу.

Не знаю чому, але мене це вкрай розсмiшило. Тому я лежав, розпластавшись, на новорiчнiй ялинцi й реготав мов навiжений. Добре, що нiчого не болiло.

– Ти як – цiлий? – пiдбiгла стурбована Катя.

– Ага, цiлiсiнький. Якби ж ти менше кричала, то було б ще краще, – через смiх вимовив я i повiльно сiв.

– Ідiот! – менi вмазали гучного запотиличника. – Здаеться, ти конкретно вгатився головою! От нема чого вiдразу все на собi тащити!

– Катька, та заспокойся ти, – сказав я.

– Не страшно! – повторила вона. – Та йди ти, Сидоренко!

І, рвучко вiд мене вiдвернувшись, вона зникла за дверима. А я так i залишився сидiти на погнутiй нещаснiй ялинцi, приголомшено дивлячись iй вслiд. Треба ж було так упасти! Чому Катька не може посмiятися разом зi мною? Все ж, дiвчата такi дивнi створiння…

Прикрашати кав’ярню я змiг почати аж у кiнцi робочого дня. Людей було уже мало, надворi починало темнiти, i я якраз перестав реготати щоразу, коли згадував свое фееричне падiння.

І ось почалося це дiйство. Розпаковано усi коробки, витрушено змiст усiх пакункiв, а ялинка – уже розправлена та полагоджена – гордо стоiть бiля величезного вiкна поряд iз входом. Ми з Катькою за барною стiйкою розмiрковуемо, де що розмiстити.

– Ммм… Думаю, ось це пiде сюди, – Катя кивнула на новорiчний дощик, схожий на ялинкову гiлку, вкриту снiгом i постукала по стiльницi. – І ще додати ось цi гiрлянди, кольоровi.

– Окей, погоджуюся, – кивнув я. – Тодi ялинку наряджаемо у червоно-золотистий i золотистi гiрлянди на вiкна.

– О, i Санту з оленями на цю стiну повiсимо! – моя напарниця ткнула пальцем в одну з цегляних стiн.

– Гаразд, з цим вирiшили. Давай за роботу.

Залишивши Катю прикрашати усе дощиком, я взяв стiлець i пiшов розвiшувати гiрлянди на вiкнах. Трiшки скотчу й фантазii зробили свое – стоячи на хиткому стiльцi, я розглядав свою роботу.