За вітром

Гадаю, вбивця вистрибнув у вiкно, – це ж не важко, – другий поверх, i слiд вiд взуття на пiдвiконнi.

– Герман, ти ж знаеш процедуру, я не маю права чiпати тiла до твого приходу. От зробиш всi своi аналiзи, знiмеш «пальчики», докази, тодi можна i прикрити. А так сиджу i просто любуюсь. Я вже викликала санiтарiв з лабораторii, – приiдуть через 10–15 хвилин, заберуть його в морг. Я там ще з ним попрацюю. Кiмнату опечатаемо, можливо, буду ще сьогоднi тут пiсля обiду або завтра зранку, – треба подумати, проаналiзувати все.

Якесь незвичне вбивство, – так познущатися над обличчям, i цей сексуальний пiдтекст… Щось тут не так.

– Фрау детектив, вже встановили особу цього нещасного?

– Ти ж розумiеш, це не важко. Зараз спущуся на ресепшен i подивлюся списки на поселення. Вiн очевидно зупинився в цьому готелi, гадаю, не на першу нiч, бо його речi акуратно розкладенi в шафi, навiть шкарпетки випрасуванi висять на обiгрiвачi у ваннiй кiмнатi.

Герда, звичайно, не могла зiзнатися в тому, що вона впiзнала жертву.

Навiщо iй розповiдати про якусь iнтрижку з Робертом Маккалагеном, яка сталася три роки тому. І це взагалi не пов'язано з цим iнцидентом.

Глава 2

Messe Berlin

О, Роберт, – цей красень з Лондону. Вони зустрiлися на конференцii з кримiнального права в Берлiнi. Їi туди вiдрядило начальство, вона добре пам'ятала той день, коли зовсiм не хотiла йти на те сумне збiговисько нудних юристiв, правникiв та кримiналiстiв, але в Messe Berlin планувався виступ одного професора з Францii, у нього е доповiдь про новi методи дослiдження в кримiналiстицi, цiкаво послухати.

Через три години безперервноi дискусii про кримiнальне право та юридичнi аспекти нового закону, прийнятого владою Нiмеччини, бiльшiсть учасникiв почали задивлятися на годинники, в надii, коли вже розпочнеться кава-брейк. Мiзки кипiли вiд новоi, дiйсно цiкавоi iнформацii, але тiло потребувало хоч невеликоi перерви. Герда стояла за круглим фуршетним столиком, накритим бiлою скатертиною, з келихом брюту, декiлька шматочкiв швейцарського сиру, ii улюблений дор блю та канапе зi слабосоленим лососем апетитно дивились на неi з тарiлки.

Вiн був високим, струнким, з курчавим волоссям до плечей. Виблискуючи своiми зубами кольору слоновоi кiстки з посмiшкою та келихом шардоне, Роберт пiдiйшов до ii столика.

– Фрау, чи можу я до вас приеднатися? – сказав вiн таким оксамитовим тембром, що Герда вмить забула, про що думала.

– Так, звичайно, я не заперечую.