Місячний камінь

Виявилось, що Пенелопа тiльки-но повернулась iз сторожки нашого воротаря, куди вона ходила побалакати з його донькою. Обидвi дiвчини бачили, як випровадженi мною iндуси пройшли в супроводi хлопчика. Чомусь вирiшивши, що цi iноземцi погано поводяться з хлопчиком (чи не тому, що вiн був красивий i слабенький?), обидвi дiвчини пробрались тихенько попiд внутрiшньою частиною огорожi, що вiддiляе подвiр’я вiд дороги, й стали спостерiгати, що робитимуть iндуси. А тi почали виробляти дивнi штуки.

Спочатку вони озирнулись навколо себе, щоб переконатися, що вони самi.

Потiм усi трое повернулись обличчям до нашого будинку i пильно втупилися в цей бiк. Далi загомонiли й засперечалися своею рiдною мовою, перезираючись мiж собою, наче у них були якiсь сумнiви. Тодi й звернулись до англiйського хлопчика, нiби чекаючи, щоб вiн допомiг iм. А потiм головний iндус, що розмовляв по-англiйському, наказав хлопчиковi:

– Простягни руку.

Донька моя Пенелопа, дiйшовши до цього мiсця в розповiдi, вигукнула, що вона просто не розумiе, як при цих страшних словах серце не вискочило з ii грудей.

Я подумав, грiшним дiлом, що цьому мiг перешкодити ii корсет. Але вголос лише промовив:

– Ох, у мене мороз пробiгае поза шкiрою вiд цього. (Nota bene: жiнки люблять такi маленькi поступки.)

Так от, коли iндус наказав: «Простягни руку», хлопчик вiдступив на крок, похитав головою й вiдповiв, що йому не хочеться. Пiсля цього iндус запитав (зовсiм без гнiву), чи не хоче вiн, щоб його знову випровадили в Лондон i залишили там, де знайшли, сонного, у порожнiй корзинi на базарi, голодного, обiдраного й безпритульного? Це, здаеться, вирiшило питання.

Хлопчина неохоче простягнув руку. Індус вийняв з-за пазухи пляшку й налив з неi чогось чорного, схожого на чорнило, на долоню хлопчиковi. Потiм, доторкнувшись до голови хлопчика i зробивши над нею в повiтрi якiсь знаки, сказав:

– Дивись.

Хлопчик завмер на мiсцi й стояв, немов статуя, дивлячись на чорнило, налите в його долоню…

Досi всi цi витiвки iндусiв у розповiдi Пенелопи здавались менi фокусами, зв’язаними з марним витрачанням чорнила.

Я почав було знову дрiмати, але дальшi слова Пенелопи вiдразу розiгнали мiй сон.

Індуси ще раз озирнулись навколо себе, i головний iндус сказав хлопчиковi:

– Де зараз англiець, що приiхав з чужих краiв?

Хлопчик вiдповiв:

– Я бачу його.

Індус запитав:

– Цiею чи iншою дорогою приiде англiець сьогоднi?

Хлопчик вiдповiв:

– Цiею, а не iншою дорогою приiде сьогоднi англiець.