Місячний камінь

Коли ви вдивлялися в цей камiнь, його золотава глибина притягувала ваш погляд до себе так, що ви не бачили нiчого iншого. Глибина його здавалась невимiрною, цей камiнь, який ви могли тримати великим i вказiвним пальцями, здавався бездонним, як саме небо. Спочатку вiн був на сонцi; потiм ми зачинили вiконницi, i вiн засяяв у темнотi своiм власним мiсячним блиском. Не дивно, що мiс Речел була зачарована; не дивно, що кузини ii раз у раз скрикували. Алмаз до такоi мiри зачарував i мене, що я так само голосно вигукнув: «О», як i Цокотухи.

Лише один з нас залишався спокiйний – це мiстер Годфрi. Вiн обiйняв за талiю своiх сестер i, поглядаючи поблажливо то на алмаз, то на мене, сказав:

– Вуглець, Беттередж! Звичайнiсiнький собi вуглець, мiй добрий друже!

Я гадаю, що вiн сказав це з метою просвiтити мене. Але вiн лише нагадав менi про обiд. Я пошкандибав униз, до своеi команди офiцiантiв. Коли я виходив, мiстер Годфрi промовив:

– Милий, старий Беттередж! Я почуваю до нього щиру пошану.

Тiеi хвилини, як вiн удостоював мене цим виявом своеi прихильностi, вiн обiймав своiх сестер i нiжно позирав на мiс Речел. Ось який запас любовi таiвся в ньому! Мiстер Френклiн був справжнiсiньким дикуном у порiвняннi з ним.

Через пiвгодини я з’явився, як було наказано, в кiмнату мiледi.

Те, що вiдбулося цього разу мiж мною i моею панi, було, в основному, повторенням того, що вiдбулося мiж мiстером Френклiном i мною на Тремтливих пiсках, з тiею лише рiзницею, що я промовчав про фокусникiв, бо досi нiщо не давало менi приводу лякати мiледi щодо цього.

Коли мене вiдпустили, я не мiг не помiтити, що, з точки зору мiледi, полковником керували найпiдлiшi мотиви i що вона постараеться при першiй же нагодi вiдiбрати в доньки Мiсячний камiнь.

Повертаючись на свою половину, я зустрiв мiстера Френклiна. Вiн запитав, чи не бачив я його кузини Речел. Нi, я не бачив. А чи не мiг би я сказати йому, де його кузен Годфрi? Нi, не мiг; але я почав запiдозрювати, що кузен Годфрi повинен бути недалеко вiд кузини Речел.

Пiдозрiння мiстера Френклiна, мабуть, прийняло той же напрям. Вiн сильно смикнув себе за борiдку, пiшов i замкнувся в бiблiотецi, грюкнувши дверима так, що з цього багато що стало ясно.

Мене вже не вiдривали вiд приготувань до святкового обiду, поки не настав час i менi самому причепуритися для зустрiчi гостей.