Місячний камінь

Те, що вiн сказав про алмаз мiс Речел, було сказано, як звичайно, у виглядi мiстифiкацii чи жарту. Вiн благав ii (в iнтересах науки) взяти алмаз i спалити.

– Ми спочатку нагрiемо його, мiс Речел, – казав лiкар, – до певноi температури, потiм пiддамо впливовi повiтря, малопомалу випаруемо алмаз i визволимо вас вiд зайвих турбот по зберiганню такого цiнного коштовного каменя.

Мiледi слухала з таким заклопотаним виразом обличчя, нiби хотiла, щоб лiкар говорив серйозно i щоб йому вдалося викликати в мiс Речел бажання пожертвувати заради науки своiм подарунком.

Другий гiсть, що сидiв праворуч вiд моеi панночки, був видатний громадський дiяч – славнозвiсний iндiйський мандрiвник, мiстер Мартует, який, ризикуючи життям, проник, переодягнений, туди, де нiколи ще не ступала нога жодного европейця.

Це був довготелесий, худорлявий, мускулястий, смаглявий, мовчазний чоловiк. У нього був стомлений вигляд i дуже твердий, уважний погляд. Ходили чутки, нiби йому набридло буденне життя серед людей в наших краiнах i вiн нудьгуе по диких краiнах Сходу.

За винятком того що вiн сказав мiс Речел з приводу ii алмаза, навряд чи промовив вiн i шiсть слiв чи випив склянку вина за весь обiд. Мiсячний камiнь був единий предмет, що якоюсь мiрою зацiкавив його. Слава цього каменя, напевне, дiйшла до нього давно, коли вiн подорожував у якихось небезпечних мiсцях в Індii. Вiн весь час мовчки дивився на камiнь, поки мiс Речел не почала нiяковiти, i потiм сказав iй, як завжди, спокiйно:

– Якщо ви коли-небудь поiдете в Індiю, мiс Речел, не берiть з собою подарунка вашого дядька.

Індiйський алмаз бувае iнодi предметом релiгiйного культу в Індii. Я знаю одне мiсто i один храм у цьому мiстi, де ваше життя не протривало б i п’яти хвилин, якби ви з’явились з цим алмазом.

Мiс Речел, перебуваючи в безпецi в Англii, з захопленням слухала про ту небезпеку, яка загрожувала б iй в Індii. Цокотухи були в ще бiльшому захопленнi – вони покидали своi ножi й виделки i голосно закричали:

– О, як цiкаво!

Мiледi завовтузилась на своему стiльцi i змiнила тему розмови.

У мiру того, як проходив обiд, менi ставало все яснiше, що це свято далеко не так вдалося, як вдавались попереднi.

Пригадуючи тепер цей день народження i те, що трапилося пiзнiше, я майже схильний гадати, що це триклятий алмаз навiяв якийсь смуток на все товариство.