Місячний камінь

Я щедро частував гостей вином i, як привiлейована особа, ходив навколо столу з тими стравами, яких брали мало, i шептав гостям:

– Будь ласка, покуштуйте, я знаю, що це вам сподобаеться.

У дев’яти випадках з десяти вони куштували з пошани до старого оригiнала Беттереджа, як вони мене називали, але все марно. Розмова не клеiлась, i менi самому було нiяково. А коли хто-небудь i починав розмову, то все якось не до ладу. Наприклад, мiстер Кендi, лiкар, наплiв таких нiсенiтниць, яких я досi ще вiд нього не чув. Ось послухайте одну з його розмов i ви збагнете, що я повинен був вiдчувати, стоячи бiля буфета, як людина, що всiм серцем бажала успiху святу.

Серед жiнок, що сидiли за обiдом, була шановна мiсiс Тредголл, вдова професора. Ця добра дама безперестану говорила про свого покiйного чоловiка, жодного разу не сказавши присутнiм, що вiн уже помер: вона була певна, я гадаю, що кожнiй дорослiй людинi в Англii вiдомо про це. В одну iз заминок, що настала в розмовi, хтось згадав про нецiкавий i досить непристойний предмет – про анатомiю людського тiла; i вiдразу ж мiсiс Тредголл завела розмову про свого покiйного чоловiка, не згадуючи, як завжди, що вiн помер.

Анатомiя, за ii словами, улюблене заняття професора в часи дозвiлля. На нещастя, мiстер Кендi, який сидiв навпроти i нiчого не знав про небiжчика, почув ii. Як людина надзвичайно чемна, вiн скористався з цiеi нагоди, щоб вiдразу запропонувати професоровi своi послуги.

– Нещодавно в хiрургiчному коледжi ми одержали кiлька чудових кiстякiв, – сказав мiстер Кендi через стiл своiм гучним веселим голосом.

– Я дуже раджу, добродiйко, професоровi оглянути iх, коли в нього трапиться вiльна годинка.

Стало так тихо, що можна було б почути, як падае булавка. Гостi (з поваги до пам’ятi професора) сидiли всi мовчки. Я в цей час стояв позад мiсiс Тредголл, частуючи ii чаркою рейнвейну. Вона схилила голову й промовила дуже тихим голосом:

– Мого любимого чоловiка вже нема.

На нещастя, мiстер Кендi не почув ii слiв i, нiчогiсiнько не пiдозрюючи, продовжував через стiл ще голоснiше i ввiчливiше нiж ранiш:

– Можливо, професор не знае, що з карткою члена коледжа вiн може бувати там щодня, окрiм недiлi, вiд десятоi до четвертоi години?

Мiсiс Тредголл ще нижче, до мереживного комiра, схилила голову i ще тихiше повторила врочистi слова:

– Мого любимого чоловiка вже нема.

Я моргав мiстеровi Кендi через стiл. Мiс Речел штовхала його в бiк. Мiледi кидала на нього багатозначнi погляди.