Місячний камінь

Моя господиня як великодушна i добре вихована жiнка не дозволила, щоб з нами поводились, як iз злодiями.

– Я нiколи не погоджуся вiдплатити таким чином, – вiдповiла вона, – за все, чим я зобов’язана вiрним слугам, якi живуть у моему будинку.

Інспектор вклонився i кинув на мене погляд, який ясно говорив: «Для чого ж було мене кликати, якщо ви зв’язуете менi руки?»

Як глава слуг я вiдразу ж вiдчув, що по справедливостi ми не маемо права зловживати великодушнiстю нашоi господинi.

– Ми вам дуже вдячнi, ваша милiсть, – сказав я, – але просимо дозволу дiяти так, як належить у цiй справi; ми самi вiддамо своi ключi. Коли Габрiель Беттередж подасть приклад, – сказав я, спиняючи в дверях iнспектора Сiгрева, – решта слуг буде наслiдувати його, обiцяю вам. Ось вам перш за все моi ключi!

Мiледi взяла мене за руку й подякувала зi сльозами на очах. О, чого б тiльки я не вiддав у цю хвилину за те, щоб мати право налупцювати iнспектора Сiгрева!

Оскiльки я поручився за них, решта слуг наслiдувала мiй приклад, – досить неохоче, звичайно, але все-таки погодившись зi мною.

Поглянули б ви на жiнок, коли полiсмени рилися в iхнiх речах. Куховарка так дивилась, наче хотiла засмажити iнспектора живцем на сковородi, а iншi жiнки – немов збираючись з’iсти його, як тiльки вiн засмажиться.

Пiсля того як обшук скiнчився, а алмаза, звичайно, i слiду не знайшли, iнспектор Сiгрев пiшов у мою кiмнату помiркувати, що йому робити далi.

Вiн i його помiчники були в нашому будинку вже кiлька годин, а ми нi на крок не наблизились до iстини, яким чином зник Мiсячний камiнь i кого з нас запiдозрюють у крадiжцi.

Поки iнспектор полiцii розмiрковував на самотi, мене покликали до мiстера Френклiна в бiблiотеку. На мiй превеликий подив, не встиг я взятися за ручку дверей, як вони раптом вiдчинилися зсередини i з кiмнати вийшла Розанна Спiрман!

У бiблiотецi зранку було пiдметено i прибрано, тому нi першiй, нi другiй служницi нiчого було робити тут у цей час.

Я спинив Розанну Спiрман i негайно зробив iй зауваження за порушення домашнього порядку.

– Що вам потрiбно було в бiблiотецi в цей час? – запитав я.

– Мiстер Френклiн Блек загубив нагорi свiй перстень, – вiдповiла Розанна, – i я ходила вiддати його.

Промовивши цi слова, дiвчина вся зашарiлася й пiшла, гордовито закинувши голову, чим страшенно здивувала мене.