Місячний камінь

Сищик Кафф, подумавши хвилинку, зiтхнув i похитав головою.

– Нi, – сказав вiн, – ми спочатку займемося фарбою. Питання про фарбу вимагатиме одного слова: «так» або «нi» – це швидко. А питання про жiночi спiдницi – довге. О котрiй годинi служницi були в цiй кiмнатi вчора вранцi? Кажете, об одинадцятiй? А знае хто-небудь у домi, вогка чи суха була фарба об одинадцятiй годинi ранку?

– Про це знае племiнник мiледi, мiстер Френклiн, – сказав я.

– Вiн тут?

Мiстер Френклiн був саме поблизу, чекаючи слушноi нагоди для знайомства з великим Каффом.

– Цi дверi розмальовувала мiс Верiндер сумiшшю-розчинником мого власного виготовлення пiд моiм наглядом i за моею допомогою. Цей розчинник висихае, з якими б фарбами його не вживали, через дванадцять годин.

– Ви пам’ятаете, сер, коли було пофарбоване те мiсце, на якому тепер пляма? – спитав сищик.

– Прекрасно пам’ятаю, – вiдповiв мiстер Френклiн. – Це мiсце було пофарбоване останнiм.

– Сьогоднi п’ятниця, – сказав сержант Кафф, звертаючись до iнспектора Сiгрева. – Повернiмось назад, сер. О третiй годинi в середу це мiсце було закiнчене. Сумiш мала висохнути через дванадцять годин, тобто до трьох годин ранку в четвер. Ви провадили тут слiдство об одинадцятiй годинi ранку. Вирахуйте три з одинадцяти, i залишиться вiсiм. Ця фарба, пане iнспектор, була сухою вже вiсiм годин, коли ви припустили, що жiночi спiдницi зробили пляму на дверях.

Перший карколомний удар для мiстера Сiгрева! Якби вiн не запiдозрив бiдолашну Пенелопу, я пожалiв би його.

Розв’язавши питання про фарбу, сищик Кафф з цiеi хвилини наче забув про свого колегу полiсмена i звертався до мiстера Френклiна, як до бiльш надiйного помiчника.

– Цiлком iмовiрно, сер, – сказав вiн, – що ви дали нам ключ до таемницi.

Не встиг вiн промовити цi слова, як дверi спальнi розчинились i перед нами несподiвано з’явилася мiс Речел.

Вона звернулась до детектива, наче не помiчаючи або не звертаючи уваги на те, що вiн був для неi зовсiм незнайомий.

– Ви сказали, – спитала вона, вказуючи на мiстера Френклiна, – що вiн дав вам ключ до таемницi?

– Це мiс Верiндер, – шепнув я сищиковi.

– Дуже можливо, що саме цей джентльмен, мiс, – повторив сищик, уважно вивчаючи своiми сталево-сiрими очима обличчя моеi панночки, – дав нам у руки ключ.