Покарані

 – Я можу почекати на вас ще з десять хвилин, але потiм буду вимушений пiти… Наступного разу ми зможемо зустрiтися лише за тиждень.

Але жiнцi, здавалося, було до цього байдуже.

– Невже ви не бачили, що вiдбуваеться на дворi? – замiсть виправдання запитала вона. – Мою новонароджену доньку забрали в реанiмацiю з пiдозрою на набряк легенiв i зараз я знаходжуся поруч неi. Пробачте, але менi було нiколи вiдмiняти свiй запис.

Чоловiк здивувався рiзкостi слiв цiеi завжди чемноi та усмiхненоi жiнки i зрозумiв, що у мiстi трапилось дещо насправдi серйозне.

Ще раз принiсши своi вибачення та побажавши крихiтцi найшвидшого одужання, вiн вiдiмкнувся i пiшов до шафи, аби забрати свое пальто. Певною мiрою, вiн радiв, що звiльнився ранiше, нiж планував; а отже, у нього лишалося ще досить часу, щоб пiдготуватися до вечiрнього знайомства.

Лiкар навiть не усвiдомлював, що за наступнi кiлька днiв ще не раз буде змушений вiдмiняти своi зустрiчi з пацiентками, адже на власнiй персонi встигне вiдчути руйнiвну дiю аномального туману.

Як завжди, о четвертiй годинi ранку, чоловiк вийшов з будинку, тримаючи у руках казанок з iжею: спершу вiн мав погодувати худобу, а вже потiм займатися iншими справами, котрих в селi завжди вистачало. Вiн ледь ступив крок за порiг i зупинився у нерiшучостi; передранковий туман щiльно огорнув подвiр’я, заховавши усi прибудови пiд свiй покрив i чоловiк виявився неспроможним оцiнити ситуацiю навколо.

Керуючись своею натренованою пам’яттю вiн пройшов вiдстань до сараю, хоч це виявилося нелегкою справою – вiн ледь бачив чоботи на своiх ногах, що утопали у парах густоi iмли.

Через вузький отвiр до сараю поступово пробирався вуличний туман i за реакцiею корiв чоловiк зрозумiв, що це не банальне природне явище, яке постiйно огортало передмiстя. Вiн вiдчув як горло роздирае кашель, а його корови ледь дихають, не в змозi впоратися зi смердючими запахами ззовнi.

Фермер швидко висипав заготований корм до стiйла i поспiшив до будинку, вирiшивши вiдкласти справи на пiзнiший час. Вiн щiльно позачиняв усi вiкна i ввiмкнув радiо, у надii знайти у ньому пояснення такого аномального явища. Не минуло й кiлькох хвилин як iз приймача залунав мелодiйний i в той же час суворий голос диктора.

– Їдкий дим, що ще вчора ввечерi заполонив собою усе мiсто, i досi нависае над ним загрозливим маревом.