Покарані

З ним часто траплялися незручнi ситуацii з приводу загубленого добра новоприбулих; звiсно же, у цьому завжди звинувачували персонал лiкарнi. Хоч оголошення на дверях i попереджували, що адмiнiстрацiя «не несе вiдповiдальностi за вашi речi», пацiенти все одно скаржилися вищому керiвництву при зникненнi предметiв власного вжитку. Пiсля кiлькох таких випадкiв, та сама адмiнiстрацiя вирiшила створити так звану «базу багажу», в яку мали заноситись усi речi пацiентiв, що лягали до лiкарнi.

Якщо при виписцi чогось бракувало, адмiнiстрацiя без заперечень погоджувалася вiдшкодувати збитки – але донинi таке траплялося лише раз.

– Як тiльки його привезли, я одразу пiшла кликати вас, – несмiливо промовила iнтерн. – Я гадала, що це може зачекати…

«І справдi, – подумав лiкар, – Чому я так розлютився? Набагато важливiше зараз врятувати цього чоловiка, а не розводити порожнi балачки з приводу загубленого портфелю».

– Поклич Жанну Іванiвну, нехай допоможе тобi з пацiентом, – сказав лiкар, зрозумiвши, що сама вона не впораеться.

 – Проведiть МРТ i, як тiльки будуть результати, негайно повiдомте мене.

Кивнувши головою на знак розумiння, медсестра жваво почимчикувала до необхiдних дверей i за мить зникла за ними. Їi тонка постать ледь штовхала залiзну каталку iз кремезним чоловiком на нiй та, не зважаючи на це, вона намагалася якомога швидше виконати наказ Олега Павловича. Вона розумiла, що мае беззаперечно пiдкорятися йому – у цьому закладi вiн користувався успiхом та повагою, а вона насправдi хотiла заробити гарний досвiд пiд час iнтернатури.

Одразу пiсля розподiлення, з перших же днiв роботи в лiкарнi, Олег Павлович став для неi взiрцем чесного, порядного та розумного лiкаря. Вона хотiла показатися перед ним лише з найкращого боку, вiрячи, що вiн замовить за неi слово пiсля закiнчення iнтернатури. У неi, як i у кожного, були власнi сподiвання на практику та подальшу свою роботу i вона знала, що цей чоловiк може допомогти iй у цьому. Та як кажуть – Бога взивай, а сам рук не складай.

Лiкар кiлька разiв набирав номер дружини, але до слухавки так нiхто й не пiдiйшов. Вiн мигцем поглянув на годинник i зрозумiв, що зазвичай в таку пiзню годину вона вже спить. Чоловiк картав себе за те, що не зателефонував ранiше i хвилювався чому вона не подзвонила йому сама.