Покарані

– «Швидка» привезла його до приймального кiлька хвилин тому, – сказала молоденька медсестра, не зрозумiло чому тримаючись осторонь каталки. – Люди, котрi викликали лiкарiв, сказали, що побачили як цей чоловiк раптово втратив свiдомiсть i, хоч як вони не намагалися йому допомогти, не приходив до тями.

– Пульс, тиск у нормi?

– Взагалi-то, не зовсiм, – невпевнено промовила медсестра i поглянула на високого лiкаря.

Йому здавалося, що вона боiться його. Або його реакцii на те, що зараз скаже.

Вiн хотiв поквапити ii з вiдповiддю, помiтивши затримку в словах, але вона випередила його.

– Тиск 50/30, пульс 25 ударiв за хвилину.

Промовивши це, вона знову поглянула на лiкаря. На цей раз в ii очах була цiкавiсть – як же вiн вiдреагуе на почуте?

Олег Павлович i справдi на мить закляк, намагаючись зрозумiти чи вiрно все розчув. Якщо вона не помилилася з цифрами, а вiн правильно ii почув, то виникае лише одне питання – як вiн досi живий?

У його практицi траплялося будь-що.

До iхньоi лiкарнi привозили пацiентiв з роздертими шматками тiла, котре понiвечила затяжна, але невидима хвороба; потрапляли сюди й з рiзними переломами та пошкодженнями кiнцiвок. Були хворi на жовтуху, дифтерiю та правець… Але ще нiколи вiн не зустрiчав людину, котра була так близько до смертi. Доторкнувшись до руки чоловiка, вiн вiдмiтив, що вона залишаеться теплою, а крiзь грубу шкiру й справдi прощупуеться пульс – нехай i дуже слабкий. Хоч було незрозумiлим що саме з ним трапилось, лiкар одразу ж виключив можливiсть iнфаркту чи iнсульту за вiдсутностi специфiчних проявiв хвороби.

– Термiново везiть його до реанiмацii i пiдключiть до штучноi вентиляцii легенiв, – наказав лiкар, зосереджено обмiрковуючи подальший план дiй.

– З ним були якiсь речi чи документи? – звернувся вiн до медсестри, котра вже зiбралась везти хворого до боксiв реанiмацii.

– Так, був портфель.

– Зараз вiн на складi?

– Скорiше за все, – невпевнено вiдповiла дiвчина.

 – Я його не бачила, менi про це сказали санiтари зi швидкоi.

– Чому ви не вiднесли його до камери схову? – обурився Олег Павлович.

Вiн любив у всьому дотримуватися iнструкцiй i дратувався, коли хтось насмiлювався порушувати iх. Особливо, коли це стосувалося особистих речей пацiентiв.

Вiн знав, що медсестра мала оформити та занести до електронноi бази даних портфель цього чоловiка з повним перелiком речей, що мiстилися у ньому.