Поміж рядками

Зможу пересидiти там з хвилин десять-п'ятнадцять. Може, тодi вiн зрозумiе, що я не налаштована на спiлкування iз ним?

Над вмивальниками висить довге дзеркало. Мiсцями потрiскане та заляпане мильним розчином, воно вiдображуе мене у всiй красi. Я чiтко бачу глибокi синцi пiд очима, якi мов спалахи феерверкiв горять на блiдому обличчi. Бачу кожну зморшку, яку донедавна й не пiдозрювала у себе, помiчаю висохлу, змучену шкiру. Невже я можу когось приваблювати у такому виглядi?

Я обережно виходжу з туалету i озираюся довкола.

На щастя, чоловiк уже зникнув, залишивши по собi коротку записку: «Я все одно так легко не здамся». І номер телефону. Не обмiрковуючи, я жмакаю папiрець та кидаю його назад на стiл. Менi не потрiбнi новi знайомства та, особливо, новi романи. Я ще й вiд старого не оклигала.

– Чому ви не захотiли з ним спiлкуватися? – обурюеться Андрiй Іванович пiсля моеi стислоi розповiдi на його банальне питання «що нового?».

У його вустах воно звучить по-iншому, адже вiн вимагае вiд мене подробиць та хоче знати кожну деталь мого проведеного намарно дня.

Спочатку вiн посмiхаеться, коли я розповiдаю йому про чоловiка у кав’ярнi, потiм лютуе, але вчасно маскуе свiй гнiв – вiн знае, що я не потерплю до себе такого вiдношення. Та й хiба я у чомусь винна? Невже бiльше не iснуе людини, котра бажае усе життя провести у самотностi? Живуть же на свiтi монахи, котрi з власноi волi зреклися усiх насолод та присвятили себе самопiзнанню та поклонiнню Богу. Ранiше я не розумiла, як можна прихиляти колiна перед мертвим ликом вигаданого святого та звертатися до нього, мовби знав його насправдi.

Та в останнiй мiсяць я часто зверталася до нього у своiх молитвах. Але чим частiше я це робила, тим гострiшим ставав мiй бiль. І я усвiдомила, що навiть ВІН не спроможний менi допомогти.

Андрiй Іванович навчився читати моi думки за виразом очей, тому, випереджуючи питання, пояснюе:

– Вам потрiбно якось вiдволiктися i новий друг мiг би стати для вас очiкуваною розрадою. Ви не маете так миттево вiдкидати пропозицii незнайомцiв, котрi в майбутньому можуть стати для вас найкращими друзями.

А, можливо, навiть i коханими…

Вiн задумливо обертае до мене свое обличчя та чекае на вiдповiдь. Тепер моя черга гнiватися – я вiдчуваю себе сiрником, який загорiвся вiд необережного руху та готовий у будь-який момент знищити все довкола. Менi здаеться, що вибухи обурення розривають кожен мiй орган, шматують його, а потiм знову склеюють докупи. Бо я й досi виявляюся живою.