Ім’я рози

Якщо хочеш зберегти якесь мiсце у чистотi, щоб його не запаскуджували сечею, як це iталiйцi повсюди роблять, наче собаки, варто лиш повiсити над ним образок святого Антонiя з дерев’яним патиком, i вiн прожене усiх тих, хто хоче до вiтру. Отож завдяки своiм проповiдникам iталiйцi ризикують повернутися до давнiх забобонiв. Вони бiльше не вiрять у воскресення тiла, а страхаються лише тiлесних страждань i напастей, тому дужче бояться святого Антонiя, нiж Христа.

– Але ж Беренгарiй не iталiець, – зауважив я.

– Байдуже, я маю на увазi атмосферу, яку церква i проповiдницькi чини поширили на цьому пiвостровi i яка звiдси шириться далi. І дiсталася вона навiть до цiеi шанигiдноi обителi, населеноi усiма цими вченими монахами.

– Бодай би вони принаймнi не грiшили, – не здавався я, готовий задовольнитися хоча б цим.

– Якби ця обитель була speculum mundi[99 - Дзеркалом свiту (лат.).], ти б уже мав вiдповiдь.

– А вона ним е? – спитав я.

– Щоб iснувало дзеркало свiту, треба, щоб свiт мав якусь форму, – завершив розмову Вiльям, занадто з-фiлософська, як на мiй отрочий розум.

Другого дня час третiй,

де вибухае сварка мiж простаками, Аймар з Александрii на щось натякае, а Адсо розважае про святiсть i екскременти диявола. Вiдтак Вiльям з Адсом повертаються у скрипторiй, Вiльям бачить дещо цiкаве, утрете бесiдуе про дозволенiсть смiху, але в кiнцевому пiдсумку не може роздивитись того, що хотiв би

Перед тим як пiднятись у скрипторiй, ми зайшли до кухнi, щоб щось перекусити, бо ми ще нiчого не iли, вiдколи прокинулись.

Я одразу пiдкрiпився кухлем гарячого молока. Велика плита з пiвденного боку вже палала, мов кузня, а тим часом у печi пiкся хлiб на цiлий день. Двое козопасiв розкладали тушу тiльки-но забитоi вiвцi. Помiж кухарiв я постерiг Сальватора, який усмiхнувся менi своiм вовчим ротом. Тут я побачив, як вiн бере зi стола рештки вчорашньоi курки i крадькома тицяе iх козопасам, а вони ховають iх у своi кожухи, задоволено гигикаючи. Але це помiтив i головний кухар, який висварив Сальватора:

– Ти маеш берегти монастирськi дiбра, а не тринькати iх!

– Вони ж Filii Dei[100 - Дiти Божi (лат.).], – сказав Сальватор, – Йсус казав-бо, зчините для него те, що зчините для одного з цих убогих!

– Братчик чортiв, мiнорит смердючий! – гаркнув на нього кухар.