Ім’я рози

Лише вiн вирiшуе, iнодi порадившись зi мною, чи видавати ii ченцевi, який ii просить, чи нi, а якщо видавати, то як i коли. Адже не всi iстини призначенi для усiх вух, не завжди побожна душа може розпiзнати всi облуди; та й, зрештою, ченцi працюють у скрипторii над конкретними творами i для цього мають читати певнi книги, а не iншi, iм не вiльно давати волю нерозумнiй цiкавостi, яка, бувае, опановуе iх то через слабкiсть ума, то через гординю, то через диявольськi нашiптування.

– Значить, в бiблiотецi е також книги, якi мiстять облуду…

– Потвори iснують на свiтi, бо вони е частиною Божого плану, i навiть у страхiтливих iхнiх подобах проявляеться могутнiсть Творця.

Так само божественний план передбачае i чарiвничi книги, юдейськi кабали, казки поганських поетiв, вигадки невiрних. Тi, хто заснував i столiттями пiдтримував цю обитель, були твердо i свято переконанi, що навiть облуднi книги в очах метикованого читальника можуть випромiнювати блiде свiтло божественноi мудростi. Тому бiблiотека е пристановищем i для таких книг. Але зрозумiйте, це й е причина того, що входити туди будь-кому не можна. Зрештою, – додав настоятель, майже вибачаючись за мiзернiсть цього останнього аргументу, – книга – творiння крихке, з часом вона зношуеться, боiться гризунiв, негоди, невправних рук. Якби протягом усiх цих сотень лiт кожен мiг вiльно торкатися наших рукописiв, бiльшостi з них вже давно б не було. Отже, бiблiотекар оберiгае iх не лише вiд людей, але й вiд сил природи, присвятивши свое життя боротьбi з силами забуття, сього ворога iстини.

– Отже, на останнiй поверх Вежi не мае доступу нiхто, крiм двох осiб…

Абат посмiхнувся:

– Нiхто не мае права туди ввiйти. Нiхто не може туди ввiйти. Нiхто, хай би як вiн хотiв, не зумiе туди ввiйти. Бiблiотека сама себе захищае, вона бездонна, як iстина, яку вона мiстить, i оманлива, як облуда, яку вона крие у собi. Духовному лабiринтовi вiдповiдае ще й лабiринт земний. Можна увiйти, а потiм не вийти. Цим я хочу сказати, що ви теж маете дотримуватися правил нашоi обителi.

– Але ви не вiдкидаете того, що Адельм мiг випасти з котрогось вiкна бiблiотеки. Як я можу дошукуватись причин його смертi, якщо не побачу мiсця, де, можливо, почалася iсторiя його загибелi?

– Брате Вiльяме, – мовив абат примирливим тоном, – чоловiк, який описав мого Гнiдого, не бачивши його, i смерть Адельма, не знаючи про неi майже нiчого, без труднощiв може мiркувати про мiсця, не маючи до них доступу.