Ім’я рози

Вiльям схилився у поклонi:

– Ваша милiсть мудра навiть тодi, коли виказуе суворiсть. Як бажаете.

– Якщо я був колись мудрим, то це тiльки тому, що вмiю бути суворим, – вiдповiв абат.

– І останне, – мовив Вiльям. – Де Убертин?

– Вiн тут. Чекае на вас. Ви знайдете його у церквi.

– Коли?

– Будь-коли, – посмiхнувся абат. – Знаете, вiн хоч i вельми вчений, та не з тих людей, що засиджуються у бiблiотецi. Вiн мае ii за мирську спокусу… Його можна побачити здебiльшого в церквi, у молитвi й розважаннях…

– Вiн постарiв? – вагаючись, поспитав Вiльям.

– Коли ви бачили його востанне?

– Дуже давно.

– Вiн стомився. Зовсiм вiдiйшов вiд речей свiту сього. Йому шiстдесят вiсiм рокiв. Але, гадаю, вiн зберiг той дух, який властивий був йому замолоду.

– Пiду притьмом до нього, дякую вам.

Абат спитав, чи не хоче вiн пообiдати разом з братiею пiсля часу шостого. Вiльям вiдповiв, що вiн тiльки-но попоiв досхочу i волiе тут же побачитися з Убертином.

Абат попрощався.

Вiн саме виходив з келii, коли знадвору донiсся пронизливий вереск, немов когось смертельно поранили, а тодi ще i ще залунали крики, такi ж несамовитi.

– Що це?! – спитав Вiльям, збитий з пантелику.

– Нiчого, – вiдповiв абат, посмiхаючись. – Саме пора забивати свиней. То свинарi взялися до працi. Не ця кров мае вас цiкавити.

І вийшов. Але сим вiн не виправдав своеi слави проникливоi людини.

Бо наступного ранку… Та стримай же свое нетерпiння, язику мiй зухвалий. Бо за той день, про який я веду мову, до того, як запала нiч, сталося ще чимало всякоi всячини, про що варто розповiсти.

Першого дня час шостий,

де Адсо замиловуеться порталом церкви, а Вiльям знов зустрiчаеться з Убертином Казальцем

Монастирська церква була не така велична, як iншi церкви, що iх менi довелося бачити опiсля у Страсбурзi, Шартрi, Бамбергу та Парижi.

Вона бiльше нагадувала храми, якими я вже ранiше милувався в Італii: мiцно осадженi на землi, вони рiдко запаморочливо стримiли до неба i часто були бiльшi завширшки, нiж заввишки; але на першому рiвнi ii, наче твердиню, вiнчав ряд квадратних фортечних зубцiв, а вище пiдносилася ще одна споруда – то була навiть не вежа, а немов друга чимала церква, пронизана строгим рядом вiкон, над якою височiв гостроверхий дах.