Ім’я рози

Хтось менi навiть повiв, начебто найбiльший поет тих часiв, Дайте Алiг’ерi з Флоренцii, що переставився кiлька рокiв тому, склав поему (я не зумiв ii прочитати, бо написана вона тосканським нарiччям), до якоi руку приклали i небеснi сили, i сили земнi, i чимало рядкiв ii були переказом уступiв з Убертинового «Arbor vitae crucifixae»[41 - Дерево хресного життя (лат.).]. Та не було се единою заслугою сього славетного мужа. Але щоб читальник мiй краще змiг зрозумiти важливiсть цiеi зустрiчi, спробую вiдтворити подii тих рокiв, як я сам розумiв iх пiд час мого короткого побуту в серединнiй Італii, чуючи те, що говорив про них мiй учитель, i прислухаючись до бесiд, якi Вiльям провадив з настоятелями i ченцями впродовж нашоi подорожi.

Моi вчителi в Мельку часто твердили менi, що пiвнiчанину нелегко достеменно збагнути релiгiйнi i полiтичнi тонкощi того, що дiеться в Італii.

Пiвострiв цей, де клiр бiльше, нiж будь-де iнде, виставляв напоказ свое всесилля i багатство, ще рокiв зо двiстi тому породив рухи людей, якi змагали до убогiшого життя, виступаючи проти розбещених священикiв i вiдмовляючись навiть приймати вiд них святi таiнства.

Вони об’еднувались у незалежнi спiльноти i стали ненависними водночас синьйорам, iмперii та мiським управам.

Врештi прийшов святий Франциск i став ширити свое вчення про любов до убогостi. Воно не суперечило приписам церкви, i завдяки цьому церква прийняла заклик до суворостi звичаiв, який кинули тi давнi рухи, й очистила iх вiд елементiв хаосу, що загнiздились були в них.

Це мало б започаткувати добу смирення й святостi, одначе францисканський чин набирав моцi, притягуючи до себе найкращих людей, поволi ставав всеможним i надто погрузав у мирських дiлах, тому чимало францисканцiв захотiли повернути йому давню чистоту. Зробити се було нелегко, тим паче орденовi, який на час мого побуту в тiй обителi налiчував уже понад тридцять тисяч членiв, розкиданих по цiлому свiтi. Але попри все чимало братiв святого Франциска заперечували правило, що його виробив для себе орден, – мовляв, вiн сам уже перейняв звичаi тих церковних iнституцiй, задля реформування яких виник. І сталось це, мовляв, ще за життя самого Франциска – орден зрадив слова його та цiлi.

Багато хто вiдкрив тодi для себе твiр одного ченця-цистерцiан-ця, який писав на зорi XII столiття нашоi ери; звали його Йоахимом i приписували йому пророчий дух.