Ім’я рози

Хiба не?

Вiльям уважно глянув на нього:

– Ти прийшов сюди з монастиря мiноритiв?

– Не розумiм.

– Питаю, чи мешкав ти серед братчикiв святого Франциска, чи знав так званих апостолiв…

Сальватор пополотнiв, точнiше, його засмагле твариняче лице посiрiло. Вiн глибоко вклонився, промовив, ледь ворушачи губами:

– Проч од мене! – побожно перехрестився i втiк, раз по раз озираючись.

– Що ви його запитали?» – спитав я у Вiльяма.

Вiн на мить замислився.

– Нiчого такого, скажу тобi пiзнiше. Тепер зайдiм у церкву. Треба знайти Убертина.

Недавно минув час шостий. Із заходу всередину церкви крiзь нечисленнi вузькi вiкна продiставалося блiде сонце. Слабка смужка свiтла ще торкалася великого вiвтаря, покрiвець якого виблискував золотистим сяйвом. Бiчнi нави запали у напiвтiнь.

Бiля останньоi каплицi у лiвiй навi, вiдразу перед вiвтарем височiла тендiтна колона, а на нiй стояла кам’яна Богородиця, вирiзьблена в сучасному стилi – незбагненна посмiшка, випнутий живiт, на руках дитятко, вишукана одежа з вузьким корсетом.

У ногах у Богородицi лежав чоловiк в облаченнi клюнiйського чину, простертий у молитвi.

Ми пiдiйшли ближче. Учувши звук наших крокiв, чоловiк пiдвiв обличчя. Був то безбородий i безволосий старець з великими небесно-блакитними очима, тонкими червоними губами, ясною шкiрою, що обтягала костистий череп, вiд чого вiн був схожий на мумiю, вимочену в молоцi.

Руки в нього були бiлi, з довгими тонкими пальцями. Вiн був схожий на дiвицю, яка зiв’яла, пiдтята передчасною смертю. Спершу погляд його зупинився на нас розгублено, немов ми розпорошили його екстатичну вiзiю, а тодi лице його освiтилось радiстю.

– Вiльяме! – вигукнув вiн. – Брате мiй любий! – Вiн насилу пiдвiвся i пiдiйшов до мого вчителя, щоб обняти його i поцiлувати в уста.

 – Вiльяме! – повторив вiн, i сльози заволокли йому очi. – Скiльки часу минуло! Але я таки тебе впiзнав! Скiльки часу, скiльки подiй! Скiльки випробувань наклав на нас Господь! – Вiн заплакав. Вiльям теж обняв його, явно зворушений. Перед нами був Убертин з Казале.

Про нього я вже чував, i немало, ще до того, як прибув до Італii, а найбiльше, коли вчащав до францисканцiв при iмператорському дворi.