Ім’я рози

Про твого ангельського Папу говорив також фра Дольчино…

– Не згадуй бiльше iменi того гаспида! – вигукнув Убертин, i я вперше побачив, як вiн весь перемiнився – смуток його заступила лють. – Вiн закаляв слово Йоахима Калабрiйця i зробив з нього джерело смертi й бруду! Достотний посланець Антихриста! Але ти, Вiльяме, говориш так, бо насправдi не вiриш у пришестя Антихриста, а твоi оксфордськi вчителi напоумили тебе схилятися перед розумом, нехтуючи пророчими властивостями серця!

– Помиляешся, Убертине, – вельми серйозно вiдповiв Вiльям.

 – Ти знаеш, що з усiх своiх учителiв найдужче я шаную Роджера Бекона…

– Який марив летючими машинами, – насмiшкувато-гiрко мовив Убертин.

– Який говорив про Антихриста чiтко i ясно, бо побачив його знамення у зiпсуттi свiту та в немочi мудростi. Але вiн навчав, що лиш одним способом можна пiдготуватися до його пришестя: вивчати таемницi природи, щоб знання цi причинилися до вдосконалення людського роду. Можна готуватися до боротьби з Антихристом, вивчаючи цiлющi чесноти трав, природу каменiв, а навiть вигадуючи тi летючi машини, з яких ти смiешся.

– Для твого Бекона Антихрист – лише привiд для того, щоб плекати гордощi розуму.

– Святий привiд.

– Нiщо святе приводу не потребуе. Вiльяме, ти ж знаеш, як я тебе люблю. Знаеш, як я тобi вiрю. Упокор свiй розум, навчися оплакувати рани Господнi, викинь геть своi книжки.

– Я збережу лише твою, – усмiхнувся Вiльям.

Убертин теж усмiхнувся i покивав на нього пальцем:

– Ото дурноверхий англiець.

Не смiйся занадто з ближнiх. Краще бiйся тих, кого не можеш любити. І стережися цiеi обителi. Це мiсце менi не подобаеться.

– А я якраз хотiв краще його пiзнати, – сказав Вiльям, прощаючись. – Ходiмо, Адсо.

– Я кажу тобi, що воно недобре, а ти кажеш, що хочеш пiзнати його. Ач який! – сказав Убертин, хитаючи головою.

– До речi, – знов озвався Вiльям, уже на пiвдорозi до виходу, – хто цей подiбний до тварини монах, що розмовляе вавилонською мовою?

– Сальватор? – обернувся Убертин, який вже був уклякнув.

 – Схоже, це я зробив цей подарунок абатству… Разом з келарем. Скинувши габiт францисканця, я на деякий час повернувся до свого колишнього монастиря в Казале. Там я побачив, що кiлька ченцiв потрапило у скрутне становище, бо братiя звинуватила iх у тому, буцiм вони – спiритуали з моеi секти… так вони висловилися. Я заступився за них i домiгся, щоб iм дозволили пiти за моiм прикладом.