Ім’я рози

Абатство

К – Лiчниця

J – Лазнi

А – Вежа

В – Церква

D – Внутрiшнiй дворик

F – Опочивальнi

Н – Капiтулярна зала

М – Свинарники

N – Стайнi

R – Майстернi

Пролог

Упочинi було Слово, й Слово було в Бога, й Бог було Слово. Прiсно було Воно в Бога, i повиннiсть вiрного законника – з псалмопiвчою покорою щоденно славити сю одиноку беззмiнну подiю, iстину сю неспростовну. Та videmus nunc per speculum et in aenigmate[14 - Тепер ми бачимо [все немов вiдбите] в дзеркалi i в загадцi (лат.

). Див. 1 Кор. 13, 12.], й iстина, заки постане супроти нас твар у твар, являеться одробинами воiстину недовiдомими у хибах свiту сього, тому мусимо вчитуватися у знамення ii неомильнi навiть там, де вони здаються темними, мовби виплекала iх воля, без решти нацiлена на зло.

Дiйшовши до кресу життя свого многогрiшного, яко старець сивий, мов свiт, загаявшися вже своiм важким i недужим тiлом у сiй келii любоi менi Мелькськоi обителi, перед тим, як поринути у бездонну пропасть нiмотноi, пустельноi божественностi i влитись у неописанне свiтло ангельських сутностей, лагоджуся оставити на сьому пергаменi свiдчення про подii дивогiднi й страхiтливi, що iх лучилося менi уздрiти замолоду, i повторити те, що сам чув i бачив, не намiряючись осягнути смисл iх сокритий, а лиш бажаючи зоставити грядущим пiсля мене (якщо не випередить iх Антихрист) знаки знакiв, щоб могли вони вправлятися на них у молитвi розгадування.

Нехай сподобить мене Господь бути непомильним справоздавцем подiй, що сталися в обителi, назву якоi слушно й богобiйно буде замовчати, наприкiнцi року Господнього 1327, коли цiсар Людовiк прийшов в Італiю, щоб вiдновити гiднiсть Священноi Римськоi iмперii, у лад iз помислом Всевишнього i на сум’яття мерзосвiтнього узурпатора, святокупця й ересiарха, котрий в Авiньйонi соромотою покрив святе iм’я апостола (маю на мислi лукаву душу Жака Кагорця, що його безвiрцi почитають як Йоана XXII).

Аби краще зрозумiти iсторiю, в гущi якоi я опинився, може, варто нагадати, що дiялось у той вiдтинок столiття – так, як я розумiв се тодi, i так, як пам’ятаю тепер, збагатившись iншими оповiдями, почутими опiсля, – якщо пам’ять моя буде у спромозi злучити мiж собою нитки численних, вельми заплутаних i дивовижних подiй.

З найперших рокiв того столiття Папа Климент V перенiс апостольський престол до Авiньйона, залишивши Рим на поталу амбiцiям мiсцевих синьйорiв.