Ім’я рози

Тому нинi я вiльний переповiсти – з чистого уподобання оповiдати – iсторiю Адса з Мелька, насолоджуючись i втiшаючись вiд того, як безмiрно далека вона вiд нашоi доби (тобто доби, коли чування розуму прогнало всiх тих монстрiв, яких породило його спання), як дивовижно позбавлена вона зв'язку з нашим свiтом, як позачасово чужа нашим сподiванням i нашим уявленням.

Бо книжка ця мовить про книжки, а не про щоденнi знегоди, i, читаючи ii, ми можемо повторити за великим наслiдувачем Томою Кемпiйцем: «In omnibus requiem quaesivi, et nusquam inveni nisi in angulo cum libro[12 - Всюди шукав я спокою, та знайшов його лиш у кутку з книжкою (лат.

5 сiчня 1980 року

Примiтка

Адсiв рукопис роздiлений на сiм днiв, а кожен день – на перiоди, що вiдповiдають розкладовi богослужiнь. Пiдзаголовки вiд третьоi особи додав, очевидно, отець Валле. Та оскiльки вони дають читачевi кориснi вказiвки i звичай цей не був чужим лiтературним творам тiеi доби, написаним народною мовою, я не вважав за доцiльне iх опускати.

Певнi сумнiви викликало у мене те, як Адсо визначав канонiчнi часи, i не лише тому, що у рiзних мiсцевостях та в рiзнi пори року iх визначали по-рiзному, але й тому, що у XIV сторiччi, ймовiрно, вже не дотримувалися з абсолютною точнiстю вказiвок, поданих у Правилi святого Бенедикта.

Одначе, щоб читачевi зручнiше було орiентуватися, гадаю, що можна дотримуватися такого iх визначення, виснуваного почасти з самого тексту, а почасти з порiвняння первiсного правила й опису чернечого життя, що його подав Едуард Шнайдер у працi «Les heures Bеnеdictines»[13 - Schneider Edouard.

Полуношниця (яку Адсо iнодi називае також давнiм словом Бдiння). Мiж 2.30 та 3-ю годиною ночi.

Хвалитни (якi в давнiшiй традицii мали назву Утреня). Мiж 5-ю та 6-ю ранку, закiнчуються, коли ледь свiтае.

Час перший. Коло 7.30, незадовго до свiтанку.

Час третiй. Коло 9-i години.

Час шостий.

Час дев'ятий. Мiж 2-ю та 3-ю годинами пополуднi.

Вечiрня. Коло 4.30, перед заходом сонця (правило приписуе вечеряти, коли ще не запали сутiнки).

Повечер’я. Коло 6-i години (найпiзнiше о 7-й годинi ченцi вкладаються спати).

Обрахунок базуеться на тому, що наприкiнцi листопада у Пiвнiчнiй Італii сонце сходить коло 7.30 ранку i заходить коло 4.40 пополуднi.