Леопард

Кая бачила чимало грудок з гашишу того року, коли була патрульною, щоб визначити, що це щось iнше.

Коли Харрi прокинувся, вже була майже друга.

Вона почула, як ритм його дихання дещо змiнився, й раптом зауважила, як зблискують у темрявi бiлки його очей.

– Ракель? – спитав вiн. І знову заснув.

За пiвгодини вiн несподiвано знову розплющив очi, сiпнувся й запхав руку пiд матрац.

– Це я, – мовила Кая. – Кая Сульнес.

Вiн укляк, не встигнувши дiстати те, що збирався. Потiм знову знесилено впав на матрац.

– Якого дiдька ви тут шукаете? – прохрипiв вiн.

– Вас, – вiдповiла вона.

Вiн тихо засмiявся, не розплющуючи очей.

– Мене? Знов?

Вона дiстала конверт, нахилившись, помахала ним перед його обличчям. Вiн ледь розплющив око.

– Це квиток на лiтак. До Осло.

Око знову заплющилось.

– Удячний вам, але я залишаюся.

– Якщо я вас знайшла, вони теж знайдуть, – це лише питання часу.

Вiн мовчав. Вона чекала, дослухаючись до його дихання й крапель, що падали монотонно. Нарештi вiн знову розплющив очi, почухав шию за лiвим вухом i пiдвiвся на лiктях.

– Цигарку маеш?

Вона похитала головою. Вiн пiдвiвся, скинувши з себе простирадло, й пiдiйшов до шафи. Як на людину, яка пiвроку мешкала у субтропiках, вiн був навдивовижу блiдий i такий худий, що можна було перерахувати на спинi всi ребра. Статура колишнього спортсмена, та наразi про м’язи нагадували хiба що рiзкi заглибини пiд блiдою шкiрою. Вiн вiдчинив дверцята шафи. Вона з подивом вiдзначила, як акуратно складено його одяг.

Вiн увiбрався у майку й джинси, як був зодягнений напередоднi, й не без зусилля дiстав з кишенi щось, схоже на зiм’яту пачку цигарок. Потiм узув кросiвки й прочовгав повз неi, клацнувши запальничкою.

– Ходiмо, – мовив тихо. – Саме час вечеряти.

Було пiв на третю ночi. Сiрi залiзнi жалюзi у всiх крамницях та кав’ярнях у Чункiнзi було опущено. Лише у Лi Юаня свiтилося.

– Як ви опинилися у Гонконзi? – спитала Кая, зиркнувши на Харрi, котрий, не надто переймаючись охайнiстю, досить дiево всмоктував скляну лискучу локшину iз супноi миски.

– Прилетiв. Ви змерзли?

Кая машинально висмикнула руки з-пiд сiдниць.

– Але чому сюди?

– Я збирався у Манiлу. У Гонконзi була лише промiжна пересадка.

– Отже, на Фiлiппiни. А навiщо туди?

– Кинутися у вулкан.

– У котрий саме?

– А скiльки ви можете назвати?

– Нiскiльки. Просто якось читала, що там iх безлiч. А ще, що деякi з них розташованi на… островi Лусон?

– Непогано.