Леопард

Гольм враз упiзнав людей на екранi. І мiркував, як дивно сидiти тут i дивитися на телевiзiйний сигнал, який подолав тисячi кiлометрiв у космосi лише для того, щоб показати йому те, що наразi вiдбуваеться на iншому боцi вулицi.

Беата Льонн додала гучностi.

– Ви цiлком правильно мене зрозумiли, – вiдповiв Мiкаель Бельман i нахилився до мiкрофону, що стояв перед ним на столi. – Наразi ми не маемо жодного слiду й жодного пiдозрюваного. Повторюю ще раз: ми не заперечуемо, що загибла могла скоiти самогубство.

– Але ж ви казали… – почала одна з журналiсток.

Бельман обiрвав ii:

– Я казав, що ми вважаемо цю смерть пiдозрiлою. Ви, певна рiч, знаетеся на термiнах. Якщо нi, то вам варто… – Вiн не закiнчив речення i показав на когось за камерою.

– «Ставангер афтенблад», – пробурмотiв цей хтось говiркою Ругалана. – Чи не пов’язують у полiцii цю смерть з двома iншими випадками у…

– Нi! Якщо ви слухали уважно, то, певно, зрозумiли, що ми всього-на-всього не виключаемо можливого взаемозв’язку.

– Це я зрозумiв, – спокiйно й повiльно вiв далi носiй ругаланськоi говiрки.

– Але усiх присутнiх радше цiкавить те, якоi ви думки, а не те, чого ви не виключаете..

Бйорн Гольм зауважив, як пильно дивиться Бельман на журналiста i як нетерпляче сiпаються куточки його губ. Жiнка у формi, яка сидiла поряд з Бельманом, затулила мiкрофон рукою i щось тихо йому прошепотiла. Обличчя старшого iнспектора потьмарилося.

– Мiкаель Бельман проходить пришвидшений курс зi спiлкування з пресою, – прокоментував Бйорн Гольм.

– Урок перший: гладити треба за шерстю, а надто – регiональнi видання.

– Так, вiн новачок, – мовила Беата Льонн. – Згодом навчиться.

– Переконана?

– Авжеж, Бельман з тих, хто вчиться.

– З того, що я чув, смирення опанувати нелегко.

– Справжне – важко. Але у мистецтвi сучасного спiлкування вмiння стелитися перед ЗМІ, коли потрiбно, – основне правило. Саме цього Нiннi зараз його навчае. А Бельман достатньо кмiтливий, щоб це зрозумiти.

Бельман на екранi кахикнув, через силу, майже по-хлоп’ячому, посмiхнувся й нахилився до мiкрофону:

– Перепрошую, якщо моi слова видалися трохи зарiзкими, але ми всi мали важкий день, i сподiваюся, ви всi розумiете, що ми прагнемо щонайшвидше повернутися до розслiдування цього трагiчного випадку.

Наразi маемо завершувати, але якщо хтось мае ще питання, прошу залишити iх Нiннi. Я обiцяю, що намагатимусь повернутися й вiдповiсти усiм особисто. Ще до того, як номери буде пiдписано до друку.