Леопард

Утiм, у Пiвденно-Схiднiй Азii погода теж неначе очманiла, й загрозливi позначки, якi зазвичай з’являлися на мапах прогнозу погоди лише в сезон тайфунiв, нинi вишикувалися над Китайським морем. У Гонконзi, де зазвичай лютий вважають найсухiшим мiсяцем, цього ранку перiщило, як з вiдра, тож через погану видимiсть лiтак, що здiйснював рейс номер 731 авiакомпанii «Cathay Paci?c Airlines» з Лондона, мусив кружляти зайве коло, перш нiж сiв в аеропорту Чхеклапкок.

– Ви ще подякуйте, що нам не довелося сiдати на старому аеродромi, – промовив пасажир, що скидався на китайця, до Каi Сульнес, котра уп’ялася у пiдлокiтники так мiцно, що суглоби на пальцях аж побiлiли.

– Вiн розташовувався просто у мiстi, й тодi б ми точно врiзались у якийсь хмарочос.

Це були першi слова, якi пролунали з його вуст, вiдколи вони здiйнялися у повiтря дванадцять годин тому. Кая вмить охоче вiдволiклась вiд думок про те, що ii вiд землi вiддiляе лише повiтря, й наразi – досить турбулентне.

– Дякую, пане, ви мене втiшили.

Ви англiець?

Вiн сiпнувся, наче отримав ляпаса, й Кая усвiдомила, що, схоже, страшенно його образила, припустивши, що вiн – один з колишнiх колонiзаторiв.

– Ви… е… тее… мабуть, китаець?

Вiн рiшуче захитав головою.

– Гонконзький китаець. А ви, панi?

Кая Сульнес на мить замислилась: чи не вiдповiсти, що вона «хоксундська норвежка», але обмежилась лише «норвежкою». Почувши це, гонконзький китаець, хвильку помiркувавши, радiсно вигукнув:

– А-га! – І додав: – То ви зi Скандинавii! – й урештi поцiкавився, чому вона летить до Гонконгу.

– Маю знайти одну людину. – Вона поглянула вниз на свинцево-сiрi хмари, сподiваючись невдовзi роздивитись пiд ними твердь.

– Ага! – повторив чоловiк. – Ви дуже гарна панi. І не ймiть вiри тим, хто переконуе, буцiмто китайцi одружуються лише з китаянками.

Жiнка мляво посмiхнулася.

– Ви маете на увазi гонконзьких китайцiв?

– Насамперед гонконзьких, – завзято закивав вiн, пiднявши руку, – обручки на пальцi не було.

– Я виробляю мiкрочiпи, у моеi родини е фабрики у Китаi та Пiвденнiй Кореi. Що ви збираетеся робити сьогоднi увечерi?

– Сподiваюся, спатиму, – вiдповiла Кая позiхаючи.

– А завтра ввечерi?

– На той час, маю надiю, я знайду кого треба й уже буду на зворотному шляху.

Чоловiк наморщив лоба.

– Невже так поспiшаете, панi?

Попутник запропонував пiдвезти, але Кая, подякувавши, вiдмовилася, доiхавши двоповерховим автобусом.