Леопард

На вулицi Людер-Сагенс-гате рiздвяний дух панував з жовтня до березня.

Хвiртка у садок скрипнула так голосно, що Харрi зрозумiв: пес тут не потрiбен. Пiд чобiтьми шурхотiв гравiй. Знайшовши цi чоботи у шафi, Харрi зрадiв, наче дитина, але зараз вони вже геть промокли.

Вiн зiйшов сходами на ганок i подзвонив. Таблички з iменами пожильцiв не було.

Перед дверима стояли елегантнi жiночi черевички, а поруч – пара чоловiчих черевикiв. Розмiру десь сорок шостого, подумав Харрi. Схоже, чоловiк у Каi – кремезний.

Адже, певна рiч, у неi е чоловiк, та й як йому могло спасти на гадку щось iнше? Дивина, та й годi, але спало ж? Гаразд, це не суттево. Дверi розчинилися.

– Харрi? – Вона була зодягнена у простору шерстяну кофтину, запранi джинси й фетровi капцi, такi старезнi, що Харрi б заприсягся, що на них уже виступило старече ластовиння. Обличчя без косметики. Лише здивована посмiшка. Утiм, здавалося, вона знала, що вiн прийде. Знала, що йому такий ii вигляд сподобаеться. Вiн, звiсно, помiтив ще у Гонконзi ту зацiкавленiсть, яку викликае у жiнок чоловiк зi славою, хай вона добра чи погана.

Хоч вiн теж не намагався слушно пояснити усiх причин, якi привели його до цих дверей. І навiть добре, що вiн цього не зробив. Гм, черевики сорок шостого розмiру. Чи сорок шостого з половиною.

– Менi Хаген адресу дав, – мовив Харрi. – Вiд мого помешкання до твоеi оселi можна дiстатися пiшки, тож я вирiшив, що краще навiдатись, а не телефонувати.

Вона невпевнено посмiхнулася.

– Ти не маеш мобiльного.

– Помиляешся, – вiн витягнув з кишенi червоний телефон. – Менi Хаген дав, але пiн-код я вже забув. Не заважатиму?

– Нi-нi. – Вона розчинила дверi, й Харрi увiйшов.

Смiшно, але поки вiн чекав на неi, його серце калатало. Рокiв п’ятнадцять тому вiн би розлютився, але зараз вiн уже змирився з банальним фактом: жiноча краса завжди матиме над ним певну владу.

– Я зварю каву. Хочеш?

Вони увiйшли до вiтальнi. На стiнах висiли картини й книжковi полицi зi стiлькома книжками, що Харрi взяв сумнiв, що вона спромоглася б назбирати iх сама.

У кiмнатi цiлком явно панував чоловiчий дух. Громiздкi незграбнi меблi, глобус, кальян, вiнiловi платiвки на полицях, мапи й свiтлини височезних заснiжених гiр. Це навело Харрi на думку, що чоловiк набагато старший за Каю. Телевiзор увiмкнено, але без звуку.

– Марiт Ульсен – головна новина у всiх випусках, – мовила Кая, взяла пульт, i телевiзiйний екран згаснув.