Привид

Принцип був простий: хлопець з наркотою нiколи не торкався грошей, а хлопець з грошима нiколи не торкався наркоти. Це утруднювало полiцii збiр доказiв торгiвлi наркотиками проти кожного з них. Але чоловiк у лляному костюмi все одно здивувався, бо те, що вiн побачив, було повторенням старих методiв, використовуваних iще у 80-х та 90-х роках минулого столiття. Коли полiцiя кинула своi спроби спiймати товкачiв наркоти на вулицях, тi полишили практикувати суворе дотримання перестрахувальноi процедури i знову почали продавати дурман, як тiльки збиралася необхiдна група лохiв: грошi в однiй руцi, наркота – в другiй.

Цiкаво, а чи почала полiцiя знову арештовувати дилерiв на вулицях?

Повз нього, натискаючи на педалi, проiхав чоловiк у велосипедному вбраннi: шолом, помаранчевi окуляри та яскрава куртка, яку надував зустрiчний потiк повiтря. Пiд тугими шортами бугрилися м’язи, а велосипед явно був не з дешевих. Мабуть, саме тому цей чоловiк i забрав велосипед iз собою, коли, разом iз рештою групи, пiшов слiдком за «футболiстом» поза рiг споруди до ii протилежного боку.

Все стало по-новому. Все лишилося по-старому. Але наркоманiв начебто поменшало.

Проститутки на розi вулицi Скiппергата звернулися до нього ламаною англiйською: «Привiт, хлопче! Зачекай хвилинку, красунчику!» – але вiн тiльки головою похитав. Здавалося, чутка про його доброчеснiсть чи можливi фiнансовi труднощi ширилася швидше, анiж вiн iшов, бо дiвчата, яких вiн зустрiв далi, не виказали до нього анi найменшоi цiкавостi.

В його часи проститутки в Осло вдягалися у практичне вбрання: джинси та товстi куртки; було iх небагато й умови на ринку диктували вони, а не клiенти. Але зараз конкуренцiя явно посилилася, з’явилися короткi спiдницi, високi пiдбори та сiтчастi панчохи. Схоже, чорношкiрi проститутки вже встигли змерзнути. «Що ж вони робитимуть, коли зима настане?» – подумав вiн.

Чоловiк у лляному костюмi заглибився в район Квадратурен, який колись був центром мiста, а тепер перетворився на асфальтово-цегляну пустелю з адмiнiстративними та офiсними спорудами, призначеними для 250 тисяч службовцiв-мурах, котрi тiкали додому пiсля четвертоi чи п’ятоi вечора, вiддаючи квартал на поталу нiчним гризунам.

Коли король Крiстiан Четвертий побудував мiсто квадратними кварталами у вiдповiдностi до iдеалiв строгого геометричного порядку, що панували в добу Ренесансу, зростання мiського населення стримувалося пожежами.