Привид

Але цього разу це був не рiмейк, а оригiнальна версiя.

– Може, вам гашиш? – почувся голос з-пiд брами, але чоловiк у лляному костюмi не зупинився i не обернувся.

– Чи, може, спiд?

Вiн уже три роки був «чистий» i не збирався братися за старе.

– Вiолiн?

Борони Боже!

Попереду нього якийсь молодик зупинився побiля двох товкачiв i, заговоривши з ними, почав iм щось показувати. Коли вiн наблизився, молодик пiдвiв погляд i прикипiв до нього чiпкими сiрими очима. «Це – очi полiсмена», – подумав прибулець i, нагнувши голову, перетнув вулицю.

Утiм, мабуть, даремно вiн так перелякався: навряд чи такий молодий полiсмен його знав.

А ось i готель, вiрнiше – звичайнiсiнька нiчлiжка. «Леон» називаеться.

На цьому боцi вулицi було майже безлюдно. А на протилежному, пiд лiхтарем, вiн помiтив торговця наркотою верхи на велосипедi. Вiн стояв з iще одним велосипедистом, також вдягненим у професiйне велосипедне вбрання, i допомагав йому вколотися в шию.

Чоловiк у лляному костюмi несхвально похитав головою й уставився поглядом у фасад будiвлi, перед якою вiн зупинився.

На нiй виднiлася та сама вивiска, причеплена помiж третiм i горiшнiм поверхами: «Чотириста крон за нiч»! Все стало новим. Все залишилося таким, як i було.

Портье в готелi «Леон» був новий. Молодий хлопець привiтав чоловiка в лляному костюмi напрочуд ввiчливою посмiшкою з дивовижною – як для «Леона» – вiдсутнiстю нещиростi. Без тiнi iронii сказавши «Ласкаво просимо», юнак попросив його пред’явити паспорт.

Чоловiк вирiшив, що його знову прийняли за iноземця через засмагле обличчя та лляний костюм, i передав портье свiй червоний норвезький паспорт. Паспорт був потертий i повний штампiв. Явно не вiд доброго життя було тих штампiв так багато.

– Усе гаразд, – сказав портье, повертаючи документ. Потiм поклав на полицю бланк i подав ручку. – Достатньо заповнити пiдкресленi роздiли.

«Бланк у готелi “Леон”?» – здивовано подумав чоловiк. Мабуть, щось таки тут змiнилося. Вiн взяв ручку i помiтив, як портье прискiпливо придивляеться до його середнього пальця.

До того пальця, який колись був найдовшим, допоки його не вiдрiзали в одному будинку на пагорбi Гольменколлен. Тепер на мiсцi кiнцевого суглоба виднiвся матовий сiро-блакитний протез, змайстрований з титану. З того протеза толку було мало, але вiн забезпечував необхiдну рiвновагу сусiднiм пальцям, коли треба було за щось вхопитися, до того ж вiн не заважав, бо був надто короткий.