Привид

А коли я вiдказав: «Але ж, мамо, ти вже стара й страшна», то вона обернула це в жарт i почала благати, щоби я ii не покидав.

Не встигли зiйти синцi, що лишилися вiд ляпасiв та ударiв, котрих завдав менi мiй прийомний батько, як одного дня я зателефонував йому на роботу i попросив прийти додому о третiй, бо я маю сказати йому дещо важливе. Параднi дверi я лишив прочиненими, щоби матуся не почула, як вiн увiйде. А коли вiн увiйшов, то я, щоби заглушити звук його крокiв, почав говорити iй на вухо всiлякi милi речi, якi вона так любила чути.

В кухонному дзеркалi я побачив, як увiйшов Рольф – i вмить заклякнув на порозi.

Вiн вибрався геть наступного ж дня. Ірен та Штайну було сказано, що у мами з татком певний час тому виникли декотрi проблеми в стосунках i вони вирiшили розлучитися й трохи пожити окремо. Ірен зламалася. Вона мiсця собi не знаходила. Штайн був у своему студентському мiстечку i вiдповiв текстовим повiдомленням: «Як сумно. Пiдкажи, куди б менi на Рiздво податися?»

Ірен плакала й плакала.

Вона кохала мене. Звiсно, шукала мене, коли я зник. Шукала Крадiя.

Церковнi дзвони бемкнули вже вп’яте. На лавках у церквi чути плач та скиглiння. Кокаiн дае неймовiрнi прибутки. Орендуеш центрову квартиру на Вест-Ендi, рееструеш ii на iм’я якого-небудь «наркома», з яким розраховуешся дозою кокаiну, i починаеш потроху збувати невеличкi обсяги на сходах у пiд’iздi або пiд брамою, а коли клiенти вiдчують, що вони в безпецi, починай накручувати цiну.

За безпеку кокаiнова публiка заплатить будь-якi грошi. Коли станеш на ноги – тiкай геть i зав’язуй з дурманом. Стань поважним чоловiком. Не помри на стартi, як нiкчемний невдаха. Священик прокашлявся. «Ми зiбралися тут, щоби пом’янути Густо Ганссена…»

Здалеку чуеться голос: «Крадi-i-i-й».

На лавах сидить увесь клан Туту в байкерських шкiрянках та банданах. А десь далеко, дуже далеко скавучить собака. То – Руфус. Добрий вiрний Руфус. Це ти сюди повернувся чи це я вже встиг пiти туди, до тебе?

* * * * *

Торд Шульц поставив свою валiзу фiрми «Samsonite» на стрiчку транспортера, яка, звиваючись, повзла до рентгенiвського апарата для огляду багажу.

Бiля апарата стояв усмiхнений працiвник служби безпеки.

– Не розумiю, чому ви погодилися на такий графiк, – сказала стюардеса. – Бангкок двiчi на тиждень.

– Я сам попросив, – вiдповiв Торд, проходячи крiзь детектор металiв.