Привид

– А глибше ви копали?

– Цю справу вели не ми, а вiддiл кримiнальноi полiцii. До того ж, я не маю вакансiй. Навпаки: намагаюся здiйснити скорочення штату. Тому навiть чисто офiцiйно не можу тебе взяти. Менi продовжувати, чи й так ясно?

– Ясно. А де вiн?

Хаген показав у вiкно по той бiк галявини на сiру кам’яну будiвлю, що ховалася за пожовклими липами.

– У Ботсенi, – пояснив Хаген. – У камерi попереднього ув’язнення. Наразi.

– Вiдвiдини забороненi?

– А хто ж це примудрився знайти тебе аж у Гонконгу i розповiсти про цю справу? Невже це…

– Нi, не вiн, – вiдказав Харрi.

– Тодi хто?

– Дiд Пихто.

– Хто все ж таки?

– Можеш вважати, що я прочитав про це в Інтернетi.

– Навряд чи, – злегка посмiхнувся Хаген, примруживши байдужi, немов неживi, очi. – Газети писали про це лише один день, а потiм про цей випадок забули. До того ж, не було названо жодного iменi. Якщо конкретно, то була всього-на-всього одна стаття про обдовбаного наркомана, який застрелив iншого наркомана через наркотики.

Нiчого цiкавого там не було. Нiчого екстраординарного, що могло б привернути пiдвищену увагу.

– Ага. Нiчого, окрiм тiеi обставини, що обидва наркомани були майже пiдлiтками, – зауважив Харрi. І додав, змiнивши тембр голосу: – Одному було вiсiмнадцять, а другому – дев’ятнадцять.

Хаген знизав плечима.

– Достатньо дорослi, щоби зважитися на вбивство, достатньо дорослi, щоби померти. Наступного року iх мали б призвати до вiйська.

– Ти мiг би органiзувати менi розмову?

– Хто розповiв тобi про це, Харрi?

Харрi задумливо потер пiдборiддя.

– Один приятель з вiддiлу експертiв-кримiналiстiв.

Хаген посмiхнувся, i цього разу його посмiшка поширилася й на очi.

– Ти такий люб’язний, Харрi, хоч до рани прикладай. Наскiльки менi вiдомо, у тебе в полiцii е три приятелi: Бйорн Гольм та Беата Льон. Хто з них?

– Беата. Ти органiзуеш менi вiдвiдини?

Хаген сiв на край столу й уважно поглянув на Харрi. А потiм перевiв погляд на телефон.

– Лише за однiеi умови, Харрi.

Пообiцяй менi, що обходитимеш цю справу десятою дорогою. Зараз у нас в стосунках з кримiнальною полiцiею суцiльна iдилiя, i я цю iдилiю порушувати не збираюся.

Харрi скорчив гримасу. І сповз у крiслi ще нижче, немов збираючись роздивитися пряжку на своему ременi.

– Значить, тепер ти з шефом кримiнальникiв – друзi нерозлийвода?

– Мiкаель Бельман на Крипо вже не працюе, – вiдказав Хаген. – Саме тому в наших стосунках тепер пануе iдилiя. Сонце й троянди.