Привид

Ти врятував нас вiд… вiд…

Харрi розумiюче кивнув головою, щоби iй не довелося називати iм’я.

– Вiн почав пiзно приходити додому. Сказав, що з друзями зустрiчаеться, але я тих друзiв нiколи не бачила. Одного разу вiн зiзнався, що був у кав’ярнi на Лейдсеплейн i курив там марихуану.

– В «Палацi Бульдога», де повно туристiв?

– Та отож. Мабуть, для Амстердама це норма, подумала я. Але водночас я перелякалася. Його батько… ти ж знаеш…

Харрi кивнув. Аристократичнi гени Олега, якi вiн успадкував вiд свого батька.

– Вiн подовгу сидiв у своiй кiмнатi, слухаючи музику. Важку й похмуру. Ти ж добре знаешся на таких групах.

Харрi знову кивнув.

– Але вiн слухав також i твоi записи. Френка Заппу. Майлза Девiса. Суперграсс. Нiла Янга. Суперсайлент.

Назви прозвучали так швидко, що Харрi запiдозрив Ракель у тому, що вона пiдслуховувала Олега.

– А потiм одного дня я випадково зайшла до його кiмнати i знайшла там двi пiгулки зi смайликами на них.

– Екстазi?

Вона кивнула.

– Два мiсяцi по тому я подала заяву, отримала роботу в офiсi Генерального прокурора, i ми знову перебралися сюди.

– До старого, безпечного i безневинного Осло.

Ракель знизала плечима.

– Олег потребував змiни обстановки. Можливостi почати все наново. І це спрацювало. Вiн не з тих, хто мае багато друзiв, ти ж знаеш, але Олег зустрiв кiлькох старих приятелiв i добре вчився у школi, допоки… – Їi голос затремтiв, i вона подавлено замовкла.

Харрi мовчав.

– Вiн днями поспiль не бував удома. Я не знала, що робити. А вiн чинив, як йому заманеться. Я телефонувала до полiцii, психологам, соцiологам. Офiцiйно вiн ще не був повнолiтнiм, однак нiхто не мiг нiчого вдiяти, якщо не було доказiв вживання наркотикiв чи порушення закону. Я почувалася такою безпомiчною. Я, котра завжди вважала, що у всьому винуватi батьки, котра завжди мала напоготовi конкретний варiант розв’язання проблеми, коли дiти iнших батькiв вiдбивалися вiд рук.

Харрi поглянув на ii руку, яка лежала поруч iз його рукою на столi. Витонченi пальцi. Тоненькi жилки, якi зазвичай на початку осенi ще ховалися пiд загаром. Але вiн придушив iмпульсивне бажання прикрити ii руку своею. Щось стало на завадi. Олег.

Ракель зiтхнула.

– Тож я пiшла до центру мiста i почала шукати його. Вечiр за вечором. Нiч за нiччю. Аж поки не знайшла.