Син

Сказав, що з мене досить постачання «Узi» та «Глокiв», що я хочу повернутись до лагодження мотоциклiв. Жити спокiйним життям, не боятися щомитi полiцiйноi облави. Нестор вiдповiв, що вiн би не проти, вiн, мовляв, уже й сам вiдчув, що у мене кишка тонкувата. Але вiн досить чiтко дав менi зрозумiти, що станеться, якщо я плескатиму язиком. Я вирiшив, що на цьому ми розiйшлись. Я вiдхиляв будь-якi пропозицii, хоча насправдi у мене ще був запас пристойних «Узi». Але мене нiяк не полишало вiдчуття, що щось назрiвае.

Що мене, зрештою, приберуть. Тому я зiтхнув з полегшенням, коли мене пов’язала полiцiя. Я подумав, що у тюрязi менi буде безпечнiше. Мене взяли за давню справу, як спiвучасника: вони арештували двох пацанiв, а тi обидва сказали, що я продав iм зброю. Я зiзнався одразу.

Ровер розреготався. Тодi закашлявся. Вiдкинувся на спинку стiльця.

– За вiсiмнадцять годин я звiдси вимiтаюсь. Не знаю, що на мене чекае на вулицi. Але я знаю, що Нестору вже вiдомо про мое звiльнення, хоча виходжу я на чотири тижнi ранiше термiну.

Вiн знае все, що вiдбуваеться i тут, i в полiцii, я впевнений у цьому. У нього скрiзь е очi й вуха. Так що я думаю, якби вiн хотiв мене вбити, вiн, можливо, упорав би мене тут, а не чекав на мое звiльнення. А ти як думаеш?

Ровер зачекав. Мовчання. У хлопчини вигляд був такий, наче вiн взагалi не думав.

– Хоч би що сталося, – сказав Ровер, – невеличке благословення зашкодити аж нiяк не може, га?

При словi «благословення» в очах Соннi неначе спалахнуло свiтло, i вiн пiднiс праву руку, показуючи Роверовi, що той мае пiдiйти ближче i стати навколiшки.

Ровер опустився на молитовний килимок перед лiжком. Жодному з iнших в’язнiв Франк не дозволяв килимки на пiдлозi у камерах – це була складова швейцарськоi моделi, застосовуваноi у Статенi: жодних зайвих елементiв у камерах. Кiлькiсть особистих речей обмежувалась до двадцяти. Хто бажав пару взуття, мав вiдмовитись вiд двох пар трусiв або двох книжок.

Ровер подивився Соннi в обличчя. Хлопець облизав кiнчиком язика своi сухi, потрiсканi губи. Голос його пролунав напрочуд ясно, i хоча слова вiн вимовляв повiльно, його дикцiя була абсолютно чiткою.

– Нехай усi земнi i небеснi боги помилують тебе i пробачать тобi провини твоi. Ти помреш, але душа розкаяного грiшника вознесеться в рай. Амiнь.

Ровер схилив голову. Вiн вiдчув долоню хлопця на своiй голенiй головi.