Син

Залишившись у самих трусах, хлопець склав докупи черевики й обгорнув навколо них унiформу.

Їлберг, на його прохання, вручив диваковi полiетиленовий пакет, у який хлопець увiпхнув весь комплект – одяг i взуття. Затим вiн сховав пакет пiд скелею мiж кущами, де вчора пролежав цiлий день.

– Я простежу, щоб нiхто не знайшов, – пообiцяв Їлберг.

– Дякую, я довiряю тобi, – усмiхнувся йому хлопець.

Вiн застебнув пальто до самiсiнького верху, щоб не свiтити голими грудьми.

Тодi почвалав геть стежкою.

Їлберг дивився, як його босi ступнi розплiскують калюжi на асфальтi.

«Я довiряю тобi»?

Цiлковита маячня цiлковито божевiльного.

Марта стояла у приймальнi, дивлячись на екран комп’ютера, на якому вiдображались кадри вiдеоспостереження з Центру Іла. Зокрема, вона бачила хлопця, що дивився в камеру над вхiдними дверима. Вiн iще не подзвонив, бо не встиг намацати невеличкий отвiр у пластинi з оргскла, яка прикривала дзвiнок. Вони змушенi були встановити захисну пластину, оскiльки тi, кому вiдмовляли, зазвичай починали товкти дзвiнок.

– Можу вам чимось допомогти?

Хлопець не вiдповiв. Марта вже визначила, що вiн не був одним iз сiмдесяти шести теперiшнiх iхнiх мешканцiв. Хоча плиннiсть пожильцiв у Центрi упродовж останнiх чотирьох мiсяцiв становила сто осiб, вона пам’ятала кожного. Разом з тим, вона бачила, що вiдвiдувач належить до «цiльовоi групи» Іла, яку становлять – нi для кого не таемниця – наркомани. Не те щоб було видно, що вiн пiд кайфом, – бо вiн таки й не був, але його видавало виснажене обличчя.

– Тобi потрiбне лiжко?

Хлопець кивнув, i вона обернула ключ у замку, який автоматично вiдiмкнув дверi внизу. Вона покликала Стiне з кухнi, де та готувала сандвiчi для одного з пожильцiв, щоб стежила за приймальнею в ii вiдсутнiсть. Потiм вона пiдтюпцем збiгла сходами на перший поверх, пройшла гратчастi залiзнi ворота, встановленi для захисту вiд зловмисникiв, на випадок, якщо вони зумiють прорватися через вхiднi дверi.

Поли його застебнутого аж до шиi пальта практично сягали щиколоток. Вiн стояв босонiж, i вона помiтила кров в одному з мокрих слiдiв його нiг перед вхiдними дверима. Та оскiльки Марта вже чого тiльки не бачила, зараз ii увагу привернули насамперед очi хлопця. Те, як вiн дивився на неi. Вона не могла пояснити це в жоден iнший спосiб.