Узурповані життя І. Фантастичні пригоди князя Мороку, людей і потойбічних

– Якi справи на Сiчi? – трохи потому змiнив тему князь.

– По завтрашньому обiдi, брате, Рада мае бути. То ж ти вчасно повернувся, – примiтив Могила. – На мiсце Кошового Отамана шiсть куренiв своiх кандидатiв виставляють. Гармаша – з Боринського, Пiвня – з Бузинського, Когута – з Лискiвського, Поглумка – з Погорбицького, Межихату – з Соснянського й Томарука – з Липiнського. Хтозна, кого оберуть. Може, i кровi трохи пролиеться. Сам знаеш, як бува. Свою ж кандидатуру я виставляти бiльше не буду. Бачить Бог: старий я став.

Молодим дорогу треба дати.

Князь погодився, хоча й у вправностi та енергiйностi Могили вiн не мав великих сумнiвiв.

– І як з цим покiнчим, – продовжував отаман набираючим гучнiсть голосом. – Пiдемо на Рiвенiю. Зовсiм вони глузд втратили. Вiру свою цебекську сповiщанину до кишенi сунуть. Землi козацьких старшин, без кари якоi, спалюють, а селян грабують. Ми – самозаконнi, але не повновладнi. Тому й виходить, що змушують козакiв ковтати отруту з медом та слухати гаспидськi промови рiвеньськоi шляхти.

І не тiльки ii. Сам, брате, усе добре знаеш. Чого я тут теревеню? – Могила повернувся до козакiв на греблях. – А пiсля Ради ми розiшлемо по всiй Чорноземii унiверсали, аби збиралися добрi люди на Сiчi. Велике повстання, яких ще не було, готувати будемо. І на водi, i на землi свого закону, своеi влади покаже чорноземський сповiщанин. Так брати?!

Могила вдарив куркулем[9 - Замiна слова «кулак» на бiльш вiдповiдне з точки зору автора] по борту у ритм барабану, на що команда в один голос рiвно гримнула ствердним криком.

– До речi, Якове, – Могила повернувся i хитро зиркнув на Тара. – А ти можеш собi уявити хто цi промови до мене у голову запхнув?

Тар знизав плечима, хоча i згадав вiд кого Якiв цих слiв наслухався перед подорожжю у невiдоме. І хто в його серцi запалив вогонь, а у головi – думки про повстання. Могила не мiг того знати. Нiхто не знав.

– Когут, уявляеш? От же ж… – Отаман дмухнув велику хмаринку тютюнового диму, та вона швидко полетiла позаду.

 – Я його ще джурою пам’ятаю. Запальний хлопець, та менi нiколи не спадало на думку, що у нього окрiм шаблi щось у головi проросте. Життя дивовижне.

– Виходить, не буде бiйки, – припустив Тар. – Когута оберуть. Інакше, чому ти вважаеш, що повстання почнеться?

– Мае початися, брате. Мае.

Тар згодливо кивнув та потупив очi у воду. «Вгорi гiлля, хвиль-ля», – пронеслось у головi в князя.

Уламок VIII.