Арахнофобія

З цими словами вона дiстала з сумочки кiлька невеличких фото i протягнула iх Ярославу. Той узяв свiтлини i з цiкавiстю поглянув на них. З першого фото посмiхалася сама Барбара, зручно вмостившись у шезлонгу пiд крислатою пальмою в обiймах чорнявого чоловiка рокiв тридцяти п'яти. На iнших двох фото той самий чоловiк, який щойно посмiхався, сидячи серед екзотичних пальм, був у компанii двох парубкiв приблизно однакового з ним вiку. Придивившись до них, Ярослав упiймав себе на тому, що один з чоловiкiв – кремезний, iз голеним черепом i важким поглядом, здався йому знайомим.

Де ж вiн бачив це недоброзичливе, пихате обличчя? Мить помiркувавши, Ярослав вирiшив вiдкласти спроби згадати на майбутне. Швидко придивився до iншого хлопця. Той, на вiдмiну вiд першого, був невисокий на зрiст i худорлявоi статури. Довге смолисте волосся мав прибраним у невеличкий хвостик. Очi ховав за модними темними окулярами. Його Ярослав ранiше нiколи не бачив.

– Це ми пiвроку тому в Таiландi. На iнших фото – Євген з Антоном i Павлом.

Ярослав заховав знiмки до портмоне, ретельно записав iмена до блокнота i дiстав з кишенi слухавку мобiльного телефону.

– Прошу ваш телефонний номер. Украiнський, якщо е, i, звичайно, польський.

Зачекавши, доки Барбара продиктуе довгi рядки цифр, Ярослав занотував iх до телефонноi книги.

– Де саме знайдено автомобiль з тiлами Сердюка i Мостового? – нарештi запитав вiн.

– Здаеться, десь у Личакiвцi.

– Зрозумiло, – Ярослав мить помiркував, намагаючись надати наступному запитанню якомога бiльш м'якоi форми.

 – Скажiть, Барбаро, а… перед зникненням Євген не мав перед вами нiяких зобов'язань?

Вона знизала плечима з таким виглядом, нiби знаходилась пiд ударами крижаного вiтру i намагалась зiгрiтися. Цей жест, як i всi ii рухи, був якоюсь дивною сумiшшю тендiтностi, беззахисностi й еротизму. Помовчавши добрячих пiвхвилини, Красовська дiстала з пачки цигарку i припалила ii запальничкою. Ця запальничка привернула увагу Ярослава – виконана зi щирого золота i щедро посилана стразами, посерединi корпусу вона мала монограму у виглядi готичноi лiтери «В».

У верхню й нижню петельки лiтери було врiзано середнiх розмiрiв сапфiри. Барбара прослiдкувала за поглядом Ярослава i недбало кинула запальничку на столик.

– Ви хочете запитати, чи не мав вiн iз собою моiх грошей?

– Саме це я мав на увазi. Зрозумiйте, я повинен знати про всi обставини, якi могли спонукати його до зникнення.

– Я розумiю вас.