Арахнофобія

Нi, пане Савицький, Євген не був альфонсом. Вiн надзвичайно болiсно реагував на мiй фiнансовий стан ще вiд початку нашого знайомства. Тому я завжди намагалась обмежити його залежнiсть вiд моiх грошей. Дещо змогли зiбрати його батьки перед тим, як вiн оселився у Польщi, дещо вiн отримав за допомогою довгострокового кредитування… У Євгена власний автосервiс там, у Варшавi. Невеличкий, але вiн приносить достатньо, аби грошове питання не псувало нашi з ним вiдносини. Якщо ви вирiшили, що вiн утiк iз моiми грошима, ви помиляетесь i це був би хибний слiд.

Ярослав дописав щось i закрив блокнот.

– Я все зрозумiв, панi Барбаро, i повiдомляю вам, що готовий узятися за вашу справу. Хоча, звiсно, гарантiй нiяких дати не можу. Єдиною гарантiею буде мое слово зробити все залежне вiд мене. Тепер про фiнансовий бiк справи…

– За це прошу не хвилюватися, – Барбара потягнула «блискавку» на своiй сумочцi. – Можу запропонувати вам аванс у кiлькостi десяти тисяч доларiв. Цього буде достатньо?

– Цiлком, – Ярослав жодним рухом не виказав, що хотiв вимагати вдвiчi меншу суму.

– Решту я передам вам, коли ви завершите справу. Це ще десять тисяч. Я хочу, щоб ви зрозумiли – грошi не цiкавлять мене. Ви повиннi знайти мою кохану людину.

– Що ж, дякую за довiру, – Ярослав пiдхопив пухкий конверт iз зеленими купюрами й опустив його до внутрiшньоi кишенi пiджака. – Про всi новi обставини повiдомлятиму вас за допомогою телефону. Не виключено також, що менi знадобляться вiд вас додатковi данi.

– Так, – Барбара витонченим рухом пiднесла до очей зап'ястя лiвоi руки i поглянула на годинник. – Мiй лiтак за годину. Найгiрше в життi – це невизначенiсть. Чомусь виникае вiдчуття, що серед рiдних стiн менi буде простiше очiкувати вiд вас новин, анiж сидячи в готельному номерi.

Вона пiдвелася, пiдхопила сумочку й раптом кинула на Ярослава прискiпливий погляд.

– Знаете, чому я звернулася саме до вас?

– Хотiв би знати це, – ледь схилив голову Ярослав.

– Чесно кажучи, менi рекомендували iншу людину. З СБУ Старi зв'язки, досвiд роботи, ви розумiете?

– Чому ж тодi я?

– Ви були на вiйнi. Вам доводилося стрiляти в людей i бачити, як стрiляють у вас.

– Вам i про це вiдомо?

– Менi багато про що вiдомо.

Ярослав посмiхнувся.

– Що ж, залишаеться сподiватись, що вашi джерела i джерела московського ФСБ рiзнi.

– Можливо. Цi люди, слiдом котрих ви мусите йти, вони бандити.