Арахнофобія

І тепер саме до Галкiна iхав Ярослав у надii дiзнатися щось нове про зникнення громадянина Речi Посполитоi Польськоi Євгена Бондаренка.

Автоматнику фойе вiддiлка пiдозрiло поглянув на Ярослава i Федька, котрi з виглядом упевнених у собi людей пройшли до «вертушки», яка вiдмежовувала просторий хол i кiмнату чергового по мiсту вiд сходiв на верхнi поверхи.

– Ми до Вадима Олексiйовича, – випередив Ярослав запитання мiлiцiонера. – Третiй поверх, кiмната сiмнадцять. Вiн на нас очiкуе.

Сержант, якому помiтно допiкав одягнутий з волi якогось вузьколобого служаки з великими зiрками бронежилет, кивнув головою.

– Можете пройти.

Ярослав наблизився до нього i поманив пальцем. Мiлiцiонер схилив голову.

– Недавно в мiлiцii? – запитав його Ярослав таемничим шепотом.

– Кiлька тижнiв, – простодушно вiдповiв сержант, шморгнувши кирпатим носом.

– Цей бронежилет мае назву «Зубр» i складаеться лише з двох титанових пластин. Усе дуже просто: одна прикривае груди, друга – спину. Якщо iх витягнути з чохла, нiхто не помiтить, а шию не буде натирати.

Зрозумiв?

– Так! – мiлiцiонер змовницьки посмiхнувся.

– От i добре. Тiльки не роби цього, коли працюеш на «землi». Нiколи не роби!

Галкiн був у кабiнетi не сам. Помiтивши Ярослава, вiн махнув рукою на знак привiтання i вказав на стiльцi бiля подряпаноi шафи в кутку.

– Зачекайте кiлька хвилин, хлоп'ята, зараз я звiльнюсь.

Ярослав iз Федьком пройшли кабiнетом i розташувалися на вказаних стiльцях. Тим часом Галкiн продовжив розмову з двома пiдлеглими, що ii був змушений перервати.

– І я не хочу чути потiм вiд вас дурних вiдмазок! Мене це не хвилюе. То у вас даiшники не встигли наздогнати, то таксист дорогу перегородив. Кому це цiкаво?

– Але ж це правда, Вадиме Олексiйовичу! Ну, що, ми мали пiшки його наздоганяти? У нього мотоцикл за кiлька секунд до сотнi розганяеться!

– Передбачити мали, Юрцю, передбачити! Ще до того, як вiн про свiй мотоцикл подумав, ви його повиннi були взяти за ласти i рилом до грунту вложити! – плеснув долонею по столу Галкiн.

 – А тепер що? За вчорашнiй вечiр двi сумочки вiн зiрвав? Зiрвав! Одна дiвчина з переломом руки у лiкарнi лежить? Лежить! Одне слово, Юрцю, якщо ти менi того недоноска до кiнця тижня в браслетах не покажеш, нарiкай на себе!

– Слухаю, Вадиме Олексiйовичу! – Судячи з бадьорого голосу оперативника, вiн звик до такого роду розмов. – Дозвольте йти виконувати.

– Та йдiть уже! – вiдкинувся на спинку крiсла Галкiн.