Арахнофобія

– Агов, шановнi! – крикнув навмання. – Зачекайте!

У вiдповiдь з вулицi долинуло гучне бахкання, i неподалiк вiд нього, з легким трiском проламавши гiлки кущiв, гепнулося щось невелике, але досить важке. Ярослав швидко повернувся й вiдчув, як кров ударила йому в голову гарячою хвилею – поряд, не далi як за три метри вiд нього на пiдлозi повiльно крутився ребристий цилiндрик ручноi гранати. Ще до того, як устиг осягнути, що дiе, Ярослав пiдiбрався i ящiркою пiрнув у пролом, який щойно зробив у пiдлозi. Щосили намагався розчинитися у смердючому просторi пiдпiлля.

За секунду поряд вибухнуло, затрiщало й кинуло на плечi щось важке, вiддаючи гострим болем у потилицi, забило нiздрi смородом i пилом…

Очуняв Ярослав не швидко – очевидно, минуло не менше десяти хвилин, коли вiн вирiшив, що може спробувати вивiльнитися з-пiд завалу, пiд котрим опинився пiсля вибуху.

Першим, що побачив, скинувши з себе, мабуть, цiлу гору напiвгнилих дощок, були переляканi очi давно не голеноi особи у бруднiй шкiрянцi й заяложенiй спортивнiй шапочцi з написом «Adidas».

– Твою дивiзiю! – тiльки й змогла витиснути з себе особа хрипким голосом. Болiсно зiтхнувши, чолов'яга наблизився.

– Ну ти як? – подав вiн руку Ярославу.

– Не знаю ще, – Савицький оглянув свiй костюм, кiлька днiв тому куплений в одному з варшавських бутикiв. Попри те, що вiн перетворився на лахмiття, додавав бадьоростi факт, що слiдiв кровi було не надто багато.

– Щоку, щоку обдер, – указав брудним пальцем незнайомець.

Ярослав притис долоню до обличчя i вiдчув пекучий бiль.

Неквапом дiстав iз кишенi хусточку й приклав до обличчя.

– Ти хто? – поглянув вiн на незнайомця.

– Гришко я, живу тут.

– Зрозумiло, – Ярослав остаточно впевнився, що перед ним один з мiсцевих бомжiв. Людина з касти недоторканих, проте, як показував досвiд, незамiнний свiдок у досить багатьох темних справах.

– Жив, тобто, – бомж ще раз зiтхнув. – Тепер напевне мусорнi наiде сюди… Потрiбно новий барлiг шукати.

Ярослав нарештi звiвся на рiвнi й почав струшувати з одягу пил i прилипле до нього смiття.

– Ти живеш учорашнiм днем, Гришо. Мiлiцiонерiв тут ще вчора було досить. Що ти чув про авто, котре минулого вечора перетворили тут на смолоскип?

– Нiчого, – бомж насупився й опустив очi. – Я нiкого не бачив!

Ярослав нарештi закiнчив приводити до ладу одяг, вiдчистивши його, наскiльки це було можливим. Вiн безсило присiв поряд iз Гришком i дiстав з кишенi цигарки. Одну запропонував спiвбесiднику.