Арахнофобія

Той узяв цигарку тремтливими пальцями i припалив вiд протягнутоi запальнички.

– Ну от що, чоловiче, – мовив перегодом Ярослав. – Я бачу, що життя у тебе нелегке. Тож обiцяю, що не буду його ускладнювати. Я не працюю в мiлiцii, я журналiст. А задля дешевоi сенсацii мiй шеф згодний бути щедрим. У мене лише кiлька запитань, – Ярослав видобув портмоне й вихопив з нього десятку. – Тримай для початку.

Гришко взяв грошi i миттю заховав у лахмiттi.

– Ти бачив когось щойно, перед тим як тут гримнуло?

– Двое.

– Опиши iх.

– Молодi хлопи. Одягнутi у джинси й темнi футболки, на одному, здаеться, лайковий пiджак. Один коротко стрижений, другий патлатий, волосся чорне. Котрий стрижений, мiцний дядько, чорнявий трохи дохлiший. За парканом у них була машина. На нiй поiхали.

– Якоi марки авто?

Гришко сплюнув i знизав плечима.

– «Хонда», здаеться. Срiбляста. Воно тобi потрiбне? Ще трохи, й був би Богу душу вiддав, покинь!

– То я вже сам вирiшуватиму, – Ярослав видобув з портмоне ще десять гривень. Уважно поглянув на бомжа.

– Вчора кого тут бачив?

– Нiкого! Казав уже. Пiдходжу – воно горить. Я зрозумiв, що треба кiгтi рвати. Тут автомобiлi самi по собi не загоряються.

Машина, чув, вiд'iздила. Не бачив ii, темно було. На горищi спав… недалеко тут. Склянку всмоктав i заснув. Усе.

– Слухай, а цi люди, котрих ти бачив щойно, ранiше ти не помiчав iх тут?

– Нi.

– Ти давно тут?

– Третiй год микаюсь. Як син помер, невiстка швидко з хати викинула. Із зони вiдкинувся, а йти немае куди. От i бомжую.

– То, кажеш, не бачив тих хлоп'ят тут ранiше?

– Не бачив. Не личакiвськi то урки.

Ярослав пожбурив недопалок у куток i звiвся на ноги.

– Що ж, дякую на доброму словi. Йшов би ти звiдси, чоловiче. Недобре тут.

– Поняв я, не вчорашнiй, – Гришка заховав до кишенi другу десятку, швидко пiдхопив свою чималу клiтчасту торбу й зник за купою мотлоху, звiдки з'явився всього кiлька хвилин тому.

Ярослав витяг мобiльний телефон. Швидко натиснув кiлька кнопок.

– Радiо-таксi, слухаю вас, – почув за мить мелодiйний дiвочий голос у слухавцi.

– Доброго дня, прошу авто на вулицю Личакiвську, – несподiвано Ярослав згадав, що не знае своеi адреси. – Перекажiть водiевi, щоб iхав до виiзду з мiста, я зустрiну.